ПОВІДИ ПОКОНУ

Кожен Карб Покону Святого, фраза трактування чи навіть слово — це своєрідний ключ, що прямо чи опосередковано розкриває певну грань буття, окремий вимір дійсності, розуміння та застосування якого робить душу чистішою та благішою.

А повне осягнення Покону — Віди Прави — та духовне радення в його дотриманні роблять її ладною^*1, урівноваженою, безмежно мудрою, благісною та щасливою. Досягнувши такого стану, душа справді може повернутися до своєї отчої домівки — світу Прави. Як учень після довгого виховання та навчання в яслах, садочку, школі, вищому навчальному закладі — повертається додому, до батьків, подорослішавши та ставши просвітленим (відаючим, знаючим) і цілісним.

Учню зрозуміти Покон без усної передачі від духовного Волхва-Вчителя неможливо, адже жоден письмовий опис не може замінити особистого досвіду та глибинного усвідомлення дійсності. Щобільше, людська природа слабка, і завжди, рано чи пізно, з’являються різні несхожі версії, що можуть бути наслідком випадкового невірного трактування або навмисної фальсифікації.

Саме тому Волхв-Учитель у Родовому Вогнищі вважається живим втіленням Покону та його носієм, бо слово писане може дуже по-різному трактуватися. Щоби передати Святий Покон, Учитель наставляє власним прикладом, наводить багато життєвих прикладів, сказань, билин та легенд, а головне — сам виконує ті чи інші духовні вправи^*2, перебуваючи разом з учнем у станах Ярги^*3.

Це відкриває для шукача інший світ: учень зовсім інакше починає оцінювати себе, оточуючих людей та ті події, що відбуваються в його житті. Через спільні високі переживання його душа наповнюється досконалою мудрістю Вічності.

Часто, щоб осягнути начебто «звичайне і зрозуміле», потрібно відкинути собь (его) та обмежуючі переконання. Тому від сприйняття до повного осягнення і застосування в житті минає багато часу. Ставши на духовний шлях Ясни^*4, прагнучи осягнути вчення, шукач має від самого початку розуміти, що глибина пізнання Покону залежить тільки від нього самого.

Істинний Відаючий просто йде своїм Шляхом і не витрачатиме час на непотрібне чи поверхове доведення будь-чого. Кожне його слово — перлина, тому кому дано, той осягне, а кому ні — той з часом, у цьому чи наступних життях, все зрозуміє. Сприймати Істину потрібно розумом, а не умом, медитувати, а не просторікувати. Тому для більшості людей внутрішня суть того, що відбувається в Яві, залишається прихованою.

Духовний учитель, проголосивши Карб, часто змушує учня місяцями роздумувати та медитувати над його змістом, шукати все глибшу суть, пласт за пластом проникаючи в осердя найвищої Істини. Тому кожен Карб — це ще й точка концентрації свідомості, наблизившись до якої, душа відкриває для себе істинну основу буття.

Через те, що потрібно ясно і доступно пояснювати головні питання віровідання Прави тим, хто нещодавно став на Шлях, Волхви-пращури (Спаси, Першоволхви, Праволхви тощо) укладали Повіди — настанови та повчання про те, як слід розуміти Покон, Віди та Відичні Писання.

Повіда може бути малою, що стисло висвітлює якесь окреме питання, і великою. У другому випадку це окремий релігійно-філософський трактат, доповнення до Покону та Від, повноцінне Священне Писання Відизму, що належить до категорії Почуте^*5.

Завдання Повід полягає в тому, щоб ясно розтлумачити ті чи інші грані розуміння Покону та Від і чітко розкрити точку зору Всебога та Радення Сварожого з цього питання. Повіди — повчання Волхвів-Учителів, передані окремо, самі по собі, або у Волховниках — вважалися наближеними та подібними до Покону. Вони були і є тими настановами (священним роз’яснювальним спадком), що передавалися від учителя до учня.

Досягнувши Ясни та володіючи даром Відання, давні й сучасні волхви та відуни, перебуваючи у Священних Станах, здатні напряму спілкуватися із Всевишнім, Богами та Предками, отримувати знання, повчання, роз’яснення щодо Карбів, святого та мирського життя. Усе це також знаходить відображення у Повідах та різних Волховниках.

Щоб не було перекручувань та помилок, отримані знання зіставлялися з попередніми у Ланцюгу Наступності (духовній школі) і не мали суперечити їм, а лише поглиблювати та доповнювати. Коли виникали труднощі в розумінні чи трактуванні, потрібно було спиратися на рішення трьох і більше Волхвів Покону, щоб діяти праведно.

Але завжди і в усі часи останнє слово залишалося за Першоволхвом Радення Сварожого Родового Вогнища, Главою Кола Волхвів-Радетелів. Бо Він — основоположний учитель і головний суддя варни відаючих Родового Вогнища Ведичного Православ’я та всіх структур, утворених Ланцюгом Наступності.

Коли ж Він втрачав ясне розуміння або переривався Ланцюг Наступності та пряма лінія передачі, тоді до аріїв славних і всього людства Род Всевишній — через Отця Сварога та Ладу-Матінку — великих і малих Спасів посилав.

Продовжуючи споконвічний відичний звичай Предків, нині почнемо викладати повчання-повіди волхвів Радення Сварожого, тлумачення Віри-Віди славлення Прави (Слов’яноарійського Відизму, Відичного Православ’я) нашого Святого Звичаю та Вічного Закону.

СЛОВНИК

НАЗВ ТА ПОНЯТЬ

Повіди Покону.

1. Ладний

Хороший у всіх відношеннях, упорядкаваний, гармонійний.

2. Вправи

Маються на увазі духовні вправи які розвивають вищі якості душі, що ведуть до Прави (садхана, крії).

3. Стани Ярги

Різні види медитації. Перебування у медитативних, трансових станах.

4. Шлях Ясни

Шлях Просвітлення (самадхі) в процесі занять глибокою практикою ярги (йоги) та медитації.

5. Почуте

Почуте серцем, шртуті. Непогрішиме та вічне священне знання, яке було почуте у Священних Станах та дано – через Одкровення – Спасам та Першоволхвам на зорі творення самим Родом Всебогом.

Це першопочаткові відичні священні писання: Святий Покон, Віди (4 класичні віди) и Повіди (доповнення, раз’яснення, упанішади, пурани), які передавались усно і лише згодом були записані.

Знання (інформація) – це Сутнє (сутністе, смріті): доповнюючі чи детально пояснюючі тексти, які наближаются та відповідають Почутому – витоковим відичним писаниям. Сутнє, на відміну від Почутого, не вічне. Такі знання можуть змінюватися у різні епохи, тому вважаються смертними. Тоді як Почуте – це безсмертні та позачасові істини. До Сутнього відносятся Волховники, Требники, Пісенники, Трактовники, Свитки, Літописи і т. д.