ПОВІДА ПРО БЛАЖЕНСТВО ІСТИННОГО ЗНАННЯ
У сучасному матеріалістично орієнтованому світі люди, які не знайшли себе, свого Шляху, постійно прагнуть тілесних задоволень. Для того, щоб відчути «смак» життя, а по суті – приховати нерозуміння свого Вищого Призначення, своєї глибинної мети існування як такої.
Ми живемо істинним життям тільки тоді, коли відкриті й єдині зі світом, Всесвітом, Богом. Коли наша внутрішня суть піднімає всередині нас тонкі духовні переживання, що слугують ступенями до подальшого зростання. Якщо ж ми перестаємо шукати сенс свого існування, не розуміємо свого Призначення або не йдемо ним, то починаємо боятися і закриватися від світу, протистояти йому і боротися з ним, тобто «внутрішньо помирати».
Людина в такому стані зовні може виглядати респектабельно і красиво, а зсередини – жалюгідно і потворно. Духовне «помирання» часто стає причиною втрати здоров’я, алкоголізму, руйнування сімейних взаємин та всіляких труднощів. Для того, щоб не відчувати внутрішнього болю, людина прагне отримувати «задоволення», часто відбираючи їх у інших і вважаючи, що на всіх не вистачить.
Постійно живучи в очікуванні найгіршого, вона напружена, стривожена, неспокійна. Як наслідок – ні задоволення, ні щастя, ні благодаті вона не отримує. Щоб пробудитися до Життя, треба знайти в собі спокійний намір подивитися в обличчя своїм страхам і болісним спогадам, які пеленою відділяють нас від людей і самого Життя. Подивитися – означає випробувати Священні Стани (стани свідомості).
Так називали це наші слов’янські предки, а на Сході їх іменують медитацією та концентрацією. З точки зору Відичного Православ’я, життя є станом єдності духу-душі й матерії, розуму і тіла. Це стан, коли розум і тіло зливаються воєдино. Людина і весь світ, індивідуум і людство, чоловік і жінка.
Коли поєднуються протилежності й дух, поєднавшись із матерією, одухотворяє її, – тільки тоді з’являється Життя. Відповідно до Покону Рода Всевишнього, безтілесне і позбавлене форми Світло – це основа духу Життя. Поєднуючись із Родом-Рожаничем, матерією, тим, що має форму, – воно дає стан Життя (буття).
БЛАЖЕНСТВО ЖИТТЯ
Життя і енергія Життя Жива наповнює світ навколо нас, кожну його частинку, порошинку, клітинку, зокрема й нас самих. Це означає, що не треба кудись бігти або у когось щось відбирати. Нічого не треба шукати зовні: ні задоволення, ні радості, ні щастя: все давно існує поруч із нами, всередині нас.
Треба просто почати відкриватися життю, тоді ми дізнаємося, що таке стан Життя! Багато хто каже, що життя – це страждання. Але насправді Життя є блаженством у насолоді. Це дуже легко доводиться. Якщо у нас щось добре виходить, що ми відчуваємо? Насолоду і радість благодаті.
Куди ми направляємо свою увагу, туди автоматично тече Жива. Коли ми внутрішньо поєднуємося зі справою та з річчю, над якою працюємо, тільки тоді у нас починає щось виходити. Чим більше ми зосереджені й урівноважені, тим міцніше поєднання і занурення у справу. Зрештою все набагато краще вдається, і від цього ми відчуваємо насолоду. Коли ми любимо і приймаємо щось, ми поєднуємося.
Поєднуючись, відчуваємо насолоду, блаженство. Єдність, поєднання – любов – завжди викликають усередині почуття насолоди та блаженства. Душа людини, одного разу відокремившись від цілого, протягом усього свого втілення шукає спосіб поєднатися, повернутися до цілісного стану, знову стати цілим.
Поєднатися (погодитися) не лише з усіма своїми частинками, а й із близькими та коханими людьми; злитися воєдино зі справою свого життя, з природою, світом, із Богом і пізнати стан щастя – тобто зібрати всі частини буття в одне ціле. І тоді до людини приходять блаженство і насолода Життям, і немає потреби в пошуку додаткових, уявних задоволень. Тілесне задоволення миттєве, непостійне, приходить «на час».
Блаженство, благодать – позачасові, вічні. Зовнішнє, фізичне задоволення має початок і кінець, а блаженство залишається назавжди. Воно є споконвічною суттю нашої душі, яка завжди в нас. Задоволення доводиться відбирати у когось іншого, боротися за нього: так ми внутрішньо стаємо або злиденними прохачами, або злодіями й тиранами. Тоді як мудра людина знаходить блаженство у своїй душі й уміє в ньому перебувати постійно, вона стає Володарем своєї долі, вільним господарем власного Життя.
Блаженство – не те, що ми здобуваємо, а те, що ми відкриваємо в собі. Це споконвічна ваша природа. Блаженство було від самого початку, але ми не помічали його, приймали як належне; ми не дивилися всередину себе. Адже головне нещастя людини саме в тому, що вона завжди намагається дивитися назовні, шукати поза собою і досліджувати зовнішнє. Тоді як ключі до всього знаходяться в її власній душі.
Саме тому блаженство зовні знайти не можна – просто тому, що його там немає. Потрібно перестати дивитися назовні й звернутися всередину себе. Незвідане джерело багатств виявиться у власній душі. Душа багатогранна і безмежна, тож слухайте її тихий голос (входьте у Священні стани, медитуйте).
Вона точно знає, що ж насправді нам потрібно. Почніть досліджувати власний внутрішній простір – душу – і тоді досягнете всього, чого забажаєте, бо все це споконвічно вже у вас. Опорою в пошуку стануть Святий Покон і Жива-Ярга – шлях саморозвитку Духу, Душі та Тіла.
ПІЗНАННЯ БОЖЕСТВЕННОГО ЗНАННЯ
Відичний спосіб життя загалом і Відичне Слов’янство зокрема мають на меті досягнення людиною щастя (гармонії та радості) через виконання її Призначення під час життя на Землі та в інших світах. Для цього потрібно здобути Віду, осягнути закони Прави, оволодіти знанням про будову світу, щоб перебувати в ладу з природою, зі Всебогом та божественними силами. У зв’язку з цим необхідно усвідомити способи пізнання Знання.
Узагальнюючи відичну традицію та сучасні наукові підходи, можна зазначити, що є три методи пізнання знань і вмінь. Перший метод – Бачення, або емпіричне чуттєве сприйняття світу безпосередньо, напряму. Наче тут усе просто: дивись, бери приклад, дій так само.
Але для пізнання світу, а тим більше духовних Істин, цього недостатньо. Наприклад, нашому оку зірки здаються маленькими світлячками, а насправді – це величезні небесні тіла. Тобто те, що ми «напряму бачимо», не відповідає дійсності.
Таким чином, наші почуття і наше сприйняття можуть обманювати нас. Більше того, ми бачимо світ проявленого (форму), а нам буває необхідно осягнути непроявлене або багатовимірне, що на нашому рівні буття є складним.
Другий спосіб – Роздуми, тобто пізнання теорії, що виходить із фактів. Теж усе зрозуміло: наче є факти, вони між собою якось співвідносяться, осягай закономірності – і дізнаєшся потрібне (експліцитне та системне моделювання). Але й тут не все так просто.
Наприклад, в основі теорії Чарльза Дарвіна, багатьох антропологічних та археологічних теорій лежать індуктивні та дедуктивні припущення на кшталт: «це виводиться з цього, а це з того, тому могло бути так, а могло бути й інакше…» Проблема методу в тому, що коли з’являються нові факти, теорія руйнується.
Наприклад, виявлення скелетів та останків людей 4–12-метрового зросту вщент руйнує теорію походження людини. Згідно з Поконом Рода Всевишнього та іншими Відичними джерелами, «роздуми», логічне мислення (робота розуму-его) самі по собі ніколи не можуть привести до досконалого, Божественного Знання.
Духовні об’єкти, які не належать до матеріальної природи й тілесно не осягаються, часто не можуть бути пізнані або доведені експериментально, тому ми називаємо їх Неосяжними (санскрит: ачінт’я). Усе, що належить до Неосяжного, немає сенсу дізнаватися за допомогою особистих роздумів, логічних побудов, книг чи теорій.
Світ подвійний, тому в ньому є видиме і невидиме, єдине і множинне, духовне і матеріальне, і відповідно – Осяжне і Неосяжне. То що, глухий кут? Божественне знання недоступне? Вся недоступність знімається відкриттям у собі якісно іншого способу пізнання та мислення.
Неосяжним можна оволодіти і пізнати його через пряме відчуття, переживання, стан, знання поза логікою, діючи за допомогою розуму (колоб’єго тіла, буддхі). Таким чином, третій спосіб оволодіння знанням – Божественне Одкровення. Інші його назви – ясна, осяяння, еврика, саторі, просвітлення (санскрит: шабда).
Згадайте Архімеда, Ньютона, Менделєєва: вони здійснили свої відкриття, досягнувши стану одкровення. Саме Одкровення як третій спосіб отримання знань, що спирається на два попередні, вважається у Слов’янській Відичній Традиції найважливішим.
ОВОЛОДІННЯ СВЯЩЕННИМИ СТАНАМИ
Так чи інакше, люди обмежені своїми мислеобразами і тому недосконалі. Те саме можна сказати й про їхні почуття, теорії та припущення. Будь-яке знання, що не належить до категорії Одкровення (шабди), буде недосконалим, і для цього є щонайменше чотири головні причини.
Перше: хоч би якою обдарованою і розвиненою була людина, вона все одно робить помилки: людині властиво помилятися.
Друге: люди схильні впадати в ілюзію і видавати бажане за дійсне, мислити, перебуваючи в межах національних, расових, релігійних та інших обмежень.
Третє: почуття людини недосконалі. Наприклад, у темній кімнаті вона не бачить навіть власних ніг.
Четверте: те, що є істинним для одного, іншою людиною може сприйматися як хибне й непотрібне.
Тому у Відичній Традиції справжнім, істинним і божественним вважається лише Одкровення – знання, отримане просвітленим Волхвом-Учителем (гуру, ламою), святим, вищим авторитетом, напряму від Всебога (Богів). Це знання може бути передане від одного Учителя до іншого Ланцюгом Учнівської Наступності, але обов’язково через особисту взаємодію (слухання).
Істинне Одкровення завжди збігається і підтверджується всіма іншими методами пізнання світу, будь-якими новими фактами, «законами» та теоріями. Тому таке знання вважається досконалим. Отже, крім вивчення Святого Покону, Від і Повід, особистого радення, – надзвичайно важливим на духовному Шляху людини є живе спілкування та отримання знання напряму від Волхва-Учителя (волхва, гуру).
Перебуваючи в духовному полі Учителя, учень відкриває для себе всю глибину пізнання, багатовимірність і максимально різнобічне та об’ємне сприйняття буття. У Ланцюгу Учнівської Наступності «Радення Свароже Родового Вогнища» Духовним Учителем, Волхвом стає лише той Відаючий, який досяг Ясни (просвітлення).
Таким чином, Учитель – це завжди практикуючий майстер, живий приклад володіння всіма способами пізнання світу (логікою та розумом) і навичкою осягати світ напряму, оминаючи логічні роздуми. Ці якості розвиваються за допомогою Священних станів (медитацій) та безпосередньо практик Жива-Ярги, Живи, Кудесництва й Волхування. Більше того, воно може бути передане Учителем учневі як Посвята – Дар Відання, що з часом також приведе його до Ясни.
ПОЗБАВЛЕННЯ ВІД СТРАЖДАНЬ І ДОСЯГНЕННЯ ЩАСТЯ
Прийняття Божественного Одкровення є абсолютно необхідним, якщо ми хочемо дізнатися про предмети, що перебувають поза сферою дії почуттів і логіки. При цьому треба розуміти, що за відичними уявленнями Учитель – це не «тиран і диктатор», а скоріше «дзеркало учня», носій споконвічного цілісного знання.
Таким чином, сприйняття Божественного Знання з уст Учителя – людини, компетентної в ньому, – це найбільш традиційний і правильний метод пізнання, встановлений усіма Відичними Писаннями. Ось відичний приклад: якщо дитина хоче дізнатися, хто її батько, то має звернутися до матері.
Вона може опитати всіх чоловіків, але набагато простіше запитати у тієї, яка знає про батьківство найкраще за всіх. Коли людина осягає закони Прави (божественне знання) з уст просвітленої, дійсно компетентної людини (Волхва, Учителя), вона здобуває щастя і більше нічого не потребує.
Вона живе в стані Кону (неподвійності), підносячись над мінливістю навколишнього світу, як «зрячий» у країні сліпців. З іншого боку, людина, яка слідує лише емпіричній традиції, схильна розглядати все, що виходить за межі чуттєво сприйманого або логічно осяжного, як предмет сліпої віри, забобони чи самообман.
Вона просто не може побачити іншого – подібно до дальтоніка, який не може побачити певні кольори в навколишньому світі. Відична традиція говорить, що пізнання Одкровення та слухання істинно відаючої, компетентної людини відкриває сферу знань, недоступних науковій методології.
Покон і Віди говорять нам, що Одкровення (по суті, медитація) – це єдиний метод, який дозволяє дізнатися непізнаване. Щоб з’ясувати, хто її батько, у дитини немає іншого способу, окрім як запитати у своєї матері. Тут не допоможуть ні віра, ні переконання, ні почуття, ні теорії; єдиний шлях – вислухати того, хто знає. Тот, хто знає, відає невидиме і звичайним розумом неосяжне, – і є просвітленим майстром.
Святий Покон учить нас, що будь-яка людина може позбутися всіх страждань і досягти щастя, якщо вчитиметься у того, хто володіє досконалим знанням. Карб відання Володіння говорить про це так: «Діяння Вишнього наслідуй, у Богів Рідних учись, в єдності з ними перебуваючи, отримаєш
Віду праведну від Научителів своїх, про що мислиш і до чого йдеш, те й отримає душа твоя». Святий Покон і вся Відична Традиція говорять нам, що для осягнення Вищої Істини немає іншого шляху, окрім як звернутися до просвітленого Учителя. Смиренно служачи йому, запитуючи, практикуючи, ми навчаємося вищого Знання і досягаємо мудрості та щастя. Тільки самореалізовані душі здатні дати людині Відання, бо вони бачать Істину і є її втіленням.
Таким чином, знайшовши Святий Покон і утвердившись у Слов’янському Відизмі, потрібно шукати ясного (просвітленого) Волхва-Учителя. Знайшовши, зміцнити з ним зв’язок своєю вірністю та праведними діяннями – і тоді він відкриє нам Шлях Просвітлення, дарувавши друге народження.
о. Огнь-Сварг-Володимир (Куровський).
