ПОВІДА ПРО КОРЕНІ ТА СУТЬ ВІДИЧНОГО ЗВИЧАЮ
Осягнення Відичного Звичаю Предків потрібно почати з усвідомлення першовитоків самої Відичної Традиції в цілому. Окрім духовного свідчення Відаючих – Ланцюга Учнівської Наступності «Радення Свароже», – давайте оглядово розглянемо, що говорять про аріїв, географію їхнього розселення, санскрит та коріння Відичної Традиції авторитетні вчені та компетентні в цьому питанні люди.
Сьогодні зібрано сотні й тисячі наукових фактів, які ясно свідчать, що простором, звідки після зледеніння і потопу почалося розселення аріїв (давніх слов’ян), є території Східно-Європейської рівнини і безпосередньо Північного Причорномор’я та Подніпров’я – сучасні Україна і Росія.
Археологічні розкопки Мізинської культури підтверджують наявність осілого способу життя в долинах річок Десна, Сейм, у Середньому і Верхньому Подніпров’ї, у Верхньому і Середньому Подонні в період 23 000 – 14 000 (іноді 13 000) років до н. е.
Уже 7 тисяч років тому тут існувала найдавніша відична держава світу – Рахма-Варта, Аратта (Оріяна). Саме вона була ядром всесвітньо відомої культури Кукутень-Трипілля (території Румунії, Молдови, України, Росії). Керували цією державою рахмани (волхви, брамани) – збирачі та охоронці споконвічної відичної мудрості.
ПОХОДЖЕННЯ ВІД З ТОЧКИ ЗОРУ НАУКИ
«Предки арійців жили в Подніпров’ї … Є всі підстави вважати, що «Рігведа» зародилася на берегах Дніпра. У літописах згадується слово «останці». Це ті, хто залишився жити (на берегах Дніпра), хоча племена вирушили до Індії.
Мій заклик до українців: займіться вивченням санскриту (яким написана індоарійська «Рігведа»), за мовними ознаками знайдіть серед своїх племен «останців» – і відновіть зв’язок часів …» (Б. Рибаков, академік. Цитата з передмови до книги М. Кікешева «Заклик до слов’ян»).
У 50-ті роки XX століття болгарський мовознавець В. Георгієв звузив коло прабатьківщини аріїв до пониззя Дніпра. Це знайшло підтвердження в серії статей російського мовознавця О.М. Трубачова «Іndоаrіса в Північному Причорномор’ї» (1975-1981), які у 1999 р. були опубліковані окремою книгою.
Артур Кемп у книзі «Біла раса: марш титанів», Дж. Гінкс і Л. Вуллі у праці «Історія створення культури і прояв науки», Георг Біббі в дослідженні «Чотири тисячі років тому» подають карти розселення білої раси (аріїв) з Придніпров’я по всій Євразії.
«Віди – найдавніша пам’ятка людського розуму, яку має в розпорядженні людство … Арії принесли з собою певні поняття і вірування, які вони продовжували розвивати в Індії. У Відах обожнюється чарівна природа країни аріїв» (С. Радхакришнан, президент Індії, історик).
«У Відах немає згадки про банани, оливки, пальми, пустелі, мавп, верблюдів, жирафів, а є згадки про ос, лосів, рисів, оленів, ведмедів, вовків, бджіл. Тобто про весь той світ, який належить простору на захід від Уралу і на північ від Чорного моря» (Крег Кларк, Стюарт Піґґот, англійські дослідники Вед).
«Арійська група походить з широких просторів Дунаю, Дніпра і Дону» (Джавахарлал Неру, прем’єр-міністр Індії). «Учені тепер вважають Україну найбільш правдоподібною батьківщиною індоєвропейців» (Герберт Дж. Мюллер, історик. Цитата з книги «Воля в стародавньому світі»).
«Арії вийшли з території України» (Джан Бовле, історик. Цитата з книги «Людина у віках»).
«Материнською землею індоєвропейських народів є простори на північ від Чорного моря» (Р. Гіршмен, археолог, історик, професор Сорбонни. Цитата з книги «Іран»).
«Україна більше, ніж інші країни Європи та Азії, може претендувати бути землею аріїв» (М. Маюмдар, віцепрезидент Декка університету (Індія), один із найвидатніших дослідників стародавнього світу. Цитата з книги «Історія і культура індійського народу»).
ПІВНІЧНЕ ПРИЧОРНОМОР’Я – ПРАБАТЬКІВЩИНА АРІЇВ
«Я бачив пам’ятники аріїв і козаків біля Кременчука, а також у Переяславі … Можу сказати тепер: Україна є прабатьківщиною аріїв» (Арвінд Аллок, директор інституту охорони національних пам’яток Індії).
«У степах Східної Європи і зародилася понад 5000 років тому індоєвропейська мова, її діалекти роз’єдналися на мови, які поширили багато народів світу» (А. Діамонт, мовознавець. Цитата з книги «Історія та оригінальність мови»).
Філолог А. Поправко зауважив, що «Мова лелегів-пеласгів є найдавнішою історичною (зафіксованою письмово) мовою Європи, дуже наближеною до сучасної української мови».
Англійський учений, філолог і історик професор Л. Ведел у своєму порівняльному «Шумерсько-арійському словнику» доводить велику спорідненість між мовою шумерів і мовою аріїв-русів (праукраїнців). Те ж саме доводить американський історик В. Рен-Бойкович у книзі «Колиска культури людства» (Нью-Йорк, 1983).
У «Британській Енциклопедії», у статті «Англійська мова» відомий учений-філолог Річард Білсон пише: «Англійська мова і більшість індоєвропейських мов походять із прамови, якою розмовляли десь 5 000 років тому на сучасній території України».
А ось цитата з книги мовознавця Михайла Красуцького «Давність української мови»: «Займаючись довгий час порівнянням арійських мов, я дійшов висновку, що українська мова не тільки старша за всі слов’янські, зокрема так звану старослов’янську, а й за санскрит, грецьку, латину та інші арійські».
Лінгвіст О. Шрадер вважав, що «прабатьківщина індоєвропейців була між Карпатами на заході та Доном на сході. III-II тис. років до н. е. індоєвропейців – іллірійців, італійців, кельтів і балтійських слов’ян» (книга «Індоєвропейці» 1913 р.).
Археолог і антрополог Марія Гімбутас у праці «Передісторія Східної Європи» (США 1956 р.) зауважила: «Прабатьківщина індоєвропейців і джерело всіх праслов’янських, праіндоєвропейських мов зосереджені в Північному Причорномор’ї, у степовій зоні України, а також тут одомашнили коня, звідси індоєвропейський ген R1A1 почав поширюватися на Балкани, у бік Дунаю та Кріту».
Антрополог Девід В. Ентоні в книзі «Кінь, колесо і мова» зробив висновок, що «з України вийшли всі індоєвропейські мови у 4 200-2 200 рр. до н. е.» і описав поширення мови до Західної Європи, Центральної Азії та Південної Азії.
У науці заведено вважати, що в період поширення спільної індоєвропейської мови (приблизно V тисячоліття до н. е.) єдиною розвиненою цивілізацією на території від Тибету до Британії була Аратта (Оріяна), відома світу як Трипільська культура.
«Санскритська мова має європейське походження. В Азії вона поширилася тому, що в Індію задовго до народження Христа прибули арії з України» (Р. Латгем, дослідник санскриту. Цитата з книги «Етнологія Європи»).
Говорячи про Північне Причорномор’я та Подніпров’я, коректніше буде говорити про всю Східно-Європейську (Руську) рівнину як про землі споконвічної Рахма-Варти, Аратти, Всевеликої Святої Русі.
ДЖЕРЕЛО ВІДИЧНОГО ЗНАННЯ
Таким чином, місце зародження споконвічної арійської Відичної Традиції та її носіїв цілком визначене. Одразу зазначимо: таких свідчень ще сотні й тисячі в археології, ДНК-генеалогії, лінгвістиці, етнології. Вдумливий шукач із чистим серцем і прагненням до істини без зусиль знайде їх.
Географія розселення аріїв, історична наступність Відичної Традиції та єдність святоруської мови (яку називають українською) як давньої форми сучасної російської та санскриту (прихованої, жрецької мови) ясно простежується.
Саме тому і раніше в тексті, і надалі ті чи інші поняття ми подаємо святоруською, сучасною російською мовою й іноді дублюємо санскритом – для усвідомлення єдності та множинності Відичної Традиції та більш широкого розуміння її глибинної суті.
Маючи честь належати до тих родів, які берегли Відичну культуру та звичай Покону, пронесли Арійський Звичай через усі історичні епохи до сьогоднішнього дня, нині оповідаємо від імені Ланцюгу Учнівської Наступності «Радення Свароже Родового Вогнища» про наше споконвічне світорозуміння, віровідання, а також про минуле (історію).
З величезною любов’ю та повагою, у шані схиляємо голову перед Родом Всевишнім, Рідними Богами, Спасами, Першоволхвами, Учителями та Наставниками, які зберігали та передавали наш Вічний Кон-Звичай, і вірно йдемо за ними шляхом Ясни – слід у слід.
ЄДНІСТЬ ТА МНОЖИННІСТЬ ВІДИЧНОГО СВІТОГЛЯДУ
Як могутній розлогий дуб, так і Відичний Світогляд простягає свої гілки в усі боки, живиться від багатьох коренів, сіє жолуді та проростає безліччю паростків. Древо Роду, єдиної та багатопроявної Відичної Традиції аріїв, веде душі праведних до Ясни та Мокші, поширюючись через любов і радість по всьому світу і в усі часи.
Святий Покон, Вічний Закон, Вічна Віра, або Санатана Дгарма, відомі нині як Відична Традиція, – це сукупність і сімейство релігій, духовних напрямів, філософських шкіл і систем саморозвитку, які так чи інакше визнають авторитет Від.
Цього Відичного Світогляду дотримується понад два мільярди людей на землі. У них можуть бути різні самоназви (індуїсти, буддисти, слов’яни, старовіри, ведисти), різні Імена та тлумачення Всевишнього Бога і його проявів (Богів), різноманітні лінії Вчителів (гуру, лам, волхвів), релігійних лідерів, священних книг, чернечих орденів, шкіл, духовних центрів і десятки тисяч храмів.
Вони мають одне першоджерело, хоча сьогодні у них відмінні розуміння світу, філософія, традиції навчання, підходи до життя, мистецтво та архітектура – настільки, що кожен напрям може сприйматися навіть як цілісна і незалежна релігія.
Водночас у всіх Відистів – один Корінь і одна Суть, проявлена в спільній спадщині культури та вірувань Аріїв. Це поняття про Єдине і Багатопроявне всепроникне Божество, Багатоликі Божества, дгарма, карма, реінкарнація, Святі Таїнства,
Храмове богослужіння, традиція духовних стосунків учительства та наставництва (гуру-шишья) і Віди як первинний або вторинний опис законів світотворення та опора духовного світогляду. Сьогодні Відичний Світогляд у різних своїх формах найбільше збережений в Індії, Непалі, Бангладеш, Шрі-Ланці, Пакистані, Індонезії та у своєму Споконвічному вигляді – на Святій Русі (в Україні, Росії, Білорусі, Польщі).
При цьому Відизм продовжує активно розвиватися і поширюватися в усьому світі. Що більше, у більшості духовних сказань Відичної Традиції ясно говориться, що Ведизм є споконвічним за своєю суттю. У давні часи Ранку Сварожого (сатья-юги) абсолютно всі люди на Землі належали до Відичної Традиції, але в міру прояву Ночі Сварога вони стали більш матеріально сприймати світ.
Поступово почали втрачати ясність і розуміння та відійшли від Вічного Покону (Санатана Дгарми) внаслідок огрубіння своїх душ, щоб повернутися до неї, коли знову настане Світанок Сварожий*1 у їхніх душах або ж Ранок Сварожий*2 на всій планеті.
ВІДИЗМ – ВІРА ПРЕДКІВ
Предвічний, Єдиний і Багатопроявний, Безіменний і Багатоіменний Бог наділив кожен народ особливим призначенням, тому кожен рід осягає загальну і єдину Віру-Віду Прави і з часом виводить із неї свою особливу родову віру, звичай і культуру як прояв Вищого і Єдиного.
Будь-яка множинність ілюзорна, а Єдине і всеохопне – вічне. Завдяки цьому Відизм як всеохопна основа кожної Віри-Віди є вічною духовною основою і втіленням Вищого Покликання (Дгарни) людства в цілому і кожного народу окремо.
Будь-яка істинна Віра, будь-який Звичай, Культура і Традиція будується на Божій Істині та розумінні (віданні) законів світобудови. Саме це Відання – як внутрішня суть – у всі часи об’єднує нескінченні напрями розуміння Всевишнього Бога, бо Всевишній – втілення і основа буття та його законів.
Віра-Віда, будучи проявом Душі Роду Всебога, існує у Всевишньому, в людстві та в душі кожного народу вічно і незмінно. Трансформуватися можуть лише її зовнішні форми: особливості та назви обрядів, тлумачення Богів і віро-відницьких понять, самосвідомість носіїв. Але внутрішня суть залишається недоторканною.
Навіть для зовнішньої зміни необхідні тисячі й десятки тисяч років, протягом яких відбувається перевтілення Духу певного народу. Це шлях від благості в пристрасть та невігластво*3 і назад, до благості та цілісності. Весь народ, завдяки своїм земним діянням, піднімається або опускається на заданий Всевишнім рівень сходоверші (ієрархії) і отримує інше покликання, а отже – і розуміння Всебога.
Споконвіку ми, Арії-Слов’яни-Руси, жителі Рахма-Варти, Аратти, Скіфії, Святої Русі, наділені своїм Споконвічним Божественним Звичаєм (Традицією) – Відизмом.
Відання (Відизм) як володіння Вищим Божественним Знанням дано всім людям через володіння Поконом Роду Всевишнього (законами світобудови) і живий родинний зв’язок із Всебогом і Вишніми Богами. Жити відповідно до Ведичного Знання, нести його всім людям як Культуру і Світогляд – це святе Призначення всіх аріїв славних від Роду Всебога на всі часи.
Надалі Покон – Споконвічну Віду (Віду Прави) – наші Предки рознесли по світу. У ньому наша Велика Сила і Таємниця, тому волхви-рахмани берегли Покон як вищий Скарб.
Святий Покон традиційно передається усно і є сокровенною таємницею Всебога і людей. Коли наші предки, рятуючись від похолодання і зледеніння, мігрували в передгір’я Гімалаїв та Індію, вони почали записувати трактування Покону, щоб зберегти і зміцнити Арійський Звичай.
Так з’явилися загальнодоступні тлумачення положень Покону – Віди (Ріг, Яджур, Сама, Атхарва), а пізніше – і решта Відичних Писань, що виступають продовженням Покону і 4-х загальноприйнятих Від: самхіти, брахмани, араньяки та упанішади, агами, гіти тощо.
Рігведа – від слова ректи, говорити, виголошувати вголос мову. Тобто це Веда (знання) славослів’їв (гімнів), речення (проповіді) для виголошення на Богослужіннях.
Яджурвіда – від джурити (служити); своєю чергою, джура – слуга, журитися – сумувати, говорити скорботні слова. Тобто це Веда (знання) жертовних слів і славослів’їв, що використовується під час служіння-жертвування.
Самавіда – від слова саман (змішувати, загортати), тобто «загортання в музику, звучання». Віда (знання) про те, як слова «обгортати» в мелодії, знання про мелодії.
Атхарвавіда – від хворі відання. Тобто Віда (знання) замовлянь і заклинань Богів для протидії хворобі (хворі).
Ось тут потрібно зупинитися і ще раз чітко усвідомити, що завжди є: суть (Кон / Закон, принцип, формула) і її тлумачення, опис, розуміння, тобто відання (Віда, Знання).
ПОКОН – ВІЧНЕ ЗНАННЯ СУТІ ВСЕВИШНЬОГО
Наша Віра – це Віда, Кон-Покон, вічне загальне Знання суті Всевишнього Бога, Божественних Сил, Всесвіту, Душі, суспільства і законів, за якими все розвивається.
Це Знання дозволяє вдосконалювати душу і тіло кожної людини, даючи їй душевну рівновагу, радість і щастя, розуміння себе та світу. Хоч би як потім це Знання (відання) записувалося, тлумачилося чи переказувалося, – важливим є первинний зміст, а не зовнішній прояв та опис.
Будучи єдиними своїм духом і душею з Родом Всевишнім, мы приймаємо Покон, Віди і Повіди як Божественне Послання і Заповіт Всебога, як нашу споконвічну духовну основу для творення життя. Відизм – це віра і віда єдиного і багатопроявного, багатоіменного всепороджуючого Всевишнього. Наша рідна Віра в Рода Всебога, Рідних Богів і Предків є зримим проявом душі нашого роду.
Всевишній і Рідні Боги живуть у нас, а ми – в них. Арійських народів і племен велика кількість: індоарії, іраноарії, скандинавські арії, арії славні (слов’яни). Відична Культура в цілому – їхнє спільне надбання. Усе в світі влаштовано за подобою: як Всебог єдиний і багатопроявний, так і Відизм єдиний і множинний у своїх проявах. Споконвічний арійський Відизм зародився на Східно-Європейській рівнині.
Тому коли ми говоримо про Відичне Слов’янство (Відичне Православ’я, Відизм), то маємо на увазі саме Поконний Відизм, який у різних землях і краях набув своїх зовнішніх, національно орієнтованих форм, внутрішньо будучи тим самим єдиним, споконвічним і корінним.
Божественне Знання про природу речей (Відизм, Віра-Віда) – вічне і всеохопне, як всесвіт всесвітів. Воно, як Сонце, світить і завжди світитиме всім душам (це загальнолюдське знання). Навіть якщо в одній частині Землі Сонце низько, в іншій воно буде високо.
Первозданний і природний у своїй основі, Відизм (Віра-Віда Прави, Славлення Прави) на слов’янських землях розвивається по колу. Він переживає періоди загальної праведності Дгарни та високого розвитку, а також применшення і символічного «занепаду». Подібно до того, як на Купалу (літнє сонцекрес) Сонце перебуває в найвищій точці, а на Коляду (зимове сонцекрес) – у найнижчій.
Сьогодні, завдяки заглибленню самосвідомості людей, після нижньої точки Відизм (Відичне Православ’я) переходить у нову, більш високу якість і проявляється в ще більшій силі, знаннях і вміннях, які ми отримуємо від Рода Всевишнього, Рідних Богів і Предків.
Ідея смерті та відродження (відтворення в новій, вищій якості) Бога, Природи, Людини, Звичаю є основою Віри-Віди всіх відичних людей, незалежно від місця їхнього проживання. Це коло вічного відродження ми можемо спостерігати на прикладі Сонця-Дажбога, який «народжується» як Божич 22-23 грудня (за григоріанським календарем) і «помирає» як Сивий Яр 21-22 грудня.
Так само і Священний Звичай Віри-Віди славлення Прави (Слов’янський Відизм, Відичне Православ’я) живе вічно, символічно «помираючи» (стаючи таємницею) і «народжуючись» оновленим на новому етапі розвитку людства.
МИ ВСІ ДІТИ СОНЦЯ – ОНУКИ ДАЖБОЖІ
Початок нашому Слов’яноарійському Звичаю, Слов’янському Відизму, Рідній Вірі, Слов’янській Вірі, Рідній Православній Вірі, хоч би як його називали протягом століть, було покладено на Небесах самим Родом Всевишнім, одвічним всеохопним Богом.
Всебог дарував Святий Покон, джерело всякої Віди і Повіди, Сварогу і Ладі. Вони благословили ним Сур’ю-Дажбога, а той – свого сина першолюдину Мира-Ману, який і дав його людям.
Для того, щоб Покон жив вічно в наших серцях, Род Всебог посилає нам Верховних Богів Прави, що втілюються через Спасів (аватарів) і Вчителів (волхвів).
Тому наша Віра не може бути зруйнована, перервана чи якось реформована. Віра-Віда, Священний Арійський Звичай, – це поняття одвічне і Божественне, пряме послання Всевишнього, яке не вписується в межі тілесного світу та буденного розуміння. Це прямий шлях на Небеса, до найвищої досконалості, до Всебога.
Людина є сутністю, яка всього лише йде до досконалості, тому її мислення схильне догматизуватися і окостенівати. Протягом свого розвитку людина розташована накопичувати «зовнішні прояви» Віри-Віди, втрачаючи її внутрішню священну суть і розуміння Прави (Світу Богів, Закону Божого) – справжнього зв’язку із Всевишнім.
Тому час від часу відбувається очищення-переродження родової віри та духу її носіїв, повернення до загального і єдиного Відизму – вселенського світогляду Істини та Щастя. Протягом життя однієї людини подібні переходи вершаться в обрядах вікових та варнових Посвят. А в житті народу – у періодичних змінах суспільної свідомості, під час яких Священна Віра – Звичай Відання Прави – розвивається, занепадає, перероджується і знову відновлюється у своїй вселенській могутності.
Ці багатотисячолітні кола у Слов’яноарійській Традиції тлумачаться як Великі Дні, що містять у собі Світанок, Полудень, Вечір і Ніч Сварожу (Сатью, Трету, Двапару і Калі-югу). У несприятливу пору, в Ніч Сварога, розуміння (відання) Прави зводиться до найменшого, але пряма священна спадкоємність Віри-Віди ніколи не втрачається.
Завдяки Ланцюгу Учнівської Наступності «Радення Свароже Родового Вогнища» та спадковій передачі з роду в рід Священного Дару Відання, – Відизм (Європейський Відизм, Відичне Слов’янство), Відичне Православ’я Святої Русі та Покон Рода Всевишнього – живе вічно. І житиме з волі Всебога доти, доки живий рід наш.
Сьогодні ми перебуваємо в тому часі, коли відкривається можливість творення Світанку Сварожого в душах і життях праведних. Тому Відизм, а тим більше його споконвічний прояв – Європейський, Слов’янський Відизм – потрібен абсолютно всім мислячим людям: комусь – як Культура Знань і Праведності, а комусь – як Світогляд (Віра-Віда).
Завдяки настанню нового циклу, Європейський, Слов’янський Відизм (Відичне Православ’я) на землях Євразії перебуває в стані швидкого піднесення та відновлення свого крайового і загальносвітового значення.
о. Огнь-Сварг-Володимир (Куровський).
СЛОВНИК
НАЗВ ТА ПОНЯТЬ
Повіда про Корені та Суть Відичного Звичаю.
1. Світанок Сварожий
Золоте вкраплення в Ніч Сварога (Калі-Югу). Період, який почався в наш час і триватиме 10 000 років. Час розквіту відичної культури та розуміння єдності й множинності Всевишнього. Можливість більш швидкого духовного зростання та Звільнення для всіх праведників, попри несприятливі зовнішні умови.
2. Ранок Сварожий (Сатья-юга)
Перша з чотирьох епох у відичному часовому циклі. Золотий вік істини та чистоти. Згідно з Відичною Традицією, триває 1 728 000 років. У цю епоху природа вирізняється щедрістю та видатним достатком, людство живе щасливо, не обтяжене турботами та повсякденною важкою працею.
Немає соціальних відмінностей, як немає і державної влади, а людське суспільство засноване на повній рівності всіх його членів. Тривалість людського життя в Ранок Сварожий може досягати 1 000 років. Люди проявляють якості, які є основою духовності: аскетизм, чистоту, милосердя та правдивість.
Головна духовна практика в цей час – медитація (стани Ярги). Ранок Сварожий відповідає, наприклад, Золотому віку грецької та римської міфології.
Після Ранку Сварожого (Сатья-юги) йде День Сварожий (Трета-юга) – 1 296 000 років; потім Вечір Сварожий (Двапара-юга) – 864 000 років.
За Днем Сварожим настає Ніч Сварожня (Калі-юга) – 432 000 років.
Зараз діє Ніч Сварожня, і з її початку минуло понад 5 000 років. До чергового Ранку Сварожого близько 427 000 років. Але посеред Ночі людям дається Світанок Сварожий (Золоте Вкраплення).
3. Благість, пристрасть та невігластво
Рівні свідомості, а також витоки буття. Гуни – сатва, раджас, тамас.
