ПОВІДА ПРО ПРИЗНАЧЕННЯ ЯК ШЛЯХ ДО ЩАСТЯ
Кожна душа, будучи частинкою Рода Всевишнього, на своєму рівні володіє всіма його божественними якостями. У тому числі – поєднує в собі волю вибору напряму власної дії з необхідністю слідувати своєму Вищому Призначенню.
Це можна порівняти з дитиною, яка вільна у своїх рухах і діях, але щоб не зашкодити собі й досягти вищого (і, можливо, ще не зрозумілого) блага, вона повинна слухатися батьків. Мало хто з дітей охоче ходить до школи і вчиться, виконуючи вимоги вчителів. Але підростаючи, кожен усвідомлює, що це було просто необхідно.
Точно так само кожна душа в процесі зростання повинна слухатися свого найвищого родителя – Всебога, кровних батьків, Духовних Вчителів і Наставників.
Будь-яка дія людини (Душі) має значення і повинна служити її Вищій Меті. Маючи певну карну і проявляючи бажання досягти цієї мети, кожна душа бере на себе перед Всебогом ті чи інші зобов’язання, які виступають її Призначенням – як у загальному розвитку душі, так і безпосередньо в цьому втіленні на Землі.
Тому наша Дгарна завжди з нами і в нас. Вона проявляє себе нашими високими глибинними намірами і бажаннями душі, які проявляються в тому чи іншому виді сотворення (діяльності спільно зі Всебогом).
Виконуючи свою істинну Дгарну, кожна людина служить Всевишньому і водночас служить сама собі. Служити – означає «з найкращим жити», прагнути до загального ладу (гармонії). Проявляти праведний намір (чистоту помислів), діючи на благо собі та людям, роду земному, Роду Небесному (Богам) і Роду Всевишньому.
Перебуваючи на Землі, ми пізнаємо свою божественну суть через різні види діяльності. Ми маємо можливість проявляти себе доти, доки не настане усвідомлення нами істинного прагнення душі.
Коли людина дійсно «знайшла себе» і перебуває в благості, – вона абсолютно урівноважена, може робити «свою» роботу нескінченно довго і отримувати від цього величезне щастя і задоволення. Сама робота і нагорода зливаються воєдино, бо, виконуючи своє Призначення, душа отримує найвище щастя, можливе на Землі. Таким чином, тілесна (матеріальна) робота (діяльність) насправді стає духовним Шляхом.
Призначення (Дгарна) є не тільки у окремої людини, а й у кожного народу, у всього людства, у Всесвіту. Призначення визначається Відичною Традицією, яка дана людству Всебогом як непорушний і обов’язковий до виконання Божий Закон.
СЛУЖІННЯ І ЙОГО РІВНІ
Призначення кожного народу, окрім слідування Покону, Відам та Повідам, проявляє своє розуміння вічних Законів Світотворення у родовій вірі – окремому трактуванні Всесвітньої Відичної Традиції. Саме в родовій вірі закладені самобутність, загальнолюдська роль і значення цього народу.
Усі люди на Землі – це єдиний організм Світ-Ману. А кожен народ – його своєрідний «орган» і важлива частина. Завдяки спільним для всіх Законам Світотворення, які проявляють себе у Віді й Відизмі, ми всі – єдине ціле. Водночас своє, окреме трактування Вічної Істини через родову віру надає сенс і суть життю кожної спільноти людей, виступаючи при цьому такою собі «програмою» її розвитку.
Для того, щоб той чи інший народ правильно розумів власне Призначення, Всебог посилає на землю свої прояви – Спасів (аватарів), Вчителів. Ті підтверджують попереднє Призначення (місію) народу або ж утверджують нове. Таким чином, служіння (людини, народу, людства) – це чесне і праведне виконання своїх обов’язків і завдань по відношенню до Всебога.
Будучи частиною єдиного Вседержителя, всі ми маємо священний обов’язок служіння. Розглянемо його детальніше. Кожна людина повинна служити самій собі, розвиваючи свою душу і тіло, зміцнюючи праведною дією дух. Саме життя і всі життєві ситуації – це єдина школа самопізнання і саморозвитку. Але все ж таки: якщо ми радіємо Жива-Яргою, йдемо шляхом Ясни (просвітлення), практикуючи Родосвіт, Родолад, Живу, Триглав і т. д., наш саморозвиток відбувається більш якісно.
Практики можуть різнитися, але вони обов’язково повинні бути, бо Обряди – лише мала частина Духовного Шляху. Наступний рівень служіння – своїй родині. Це якісний прояв себе як чоловіка або дружини по відношенню до сімейних обов’язків.
Бути чоловіком – це бути проявом Сварога для своєї родини: наповнювати її мудрістю, достатком, захищати, виховувати, розвивати, творити. Так само і жінка повинна бути проявом Лади, берегинею: «злагоджувати» родину, наповнювати її любов’ю, турботою, ростити дітей.
Далі йде служіння роду (клану) і народу. Це означає відповідальне виконання своїх варнових обов’язків і обітниць, прагнення володіти своїм ремеслом на найвищому рівні, прийняття відповідальних рішень. Важливо також праведно і однаково дбати про особисте, родове і всенародне.
Якщо ми праведно виконуємо свої обов’язки, то по відношенню до нас люди і Божественний світ чинять дзеркально, бо подібне притягує подібне! Як служимо ми – так служать і нам! Якщо людина дійсно знайшла своє Призначення і чесно виконує служіння, то вона отримує найвище духовне задоволення, а її робота і винагорода за неї зливаються воєдино.
На місце і роль такої душі ніхто не зазіхає, вона отримує Славу – найвище, чисте, духовне визнання від Роду земного (людей), Роду Небесного (Богів) і самого Роду Всевишнього. Завдяки Славі, людина стає духовно славною (слов’янином) – підносить душу і йде у вищі Божественні світи після смерті.
Служіння може мати своїм джерелом невігластво. У цьому випадку маємо справу не з чистим служінням, а з дією зі страху (виживання, примусу), в основі якого – лише корисливі мотиви та егоїзм. Служіння у пристрасті спрямоване на те, щоб «піднестися» будь-якою ціною. Це прагнення щось комусь довести або самоствердитися.
Діючи таким чином, душа часто створює собі важку карну і знову народжується, щоб «відпрацьовувати» кривду, сотворену нею людям. Істинне служіння – це служіння у благості. Саме воно є найбільш чистим і богоугодним.
Перебуваючи в такому стані свідомості, той, хто істинно служить, отримує радість і щастя, бо він зміг знайти в собі цю силу і благословення Всевишнього.
Чисте істинне служіння є найвищим проявом любові до Бога, народу, рідних, Вчителів. Чим більше його на Землі, тим більше Лада, Порядку, Добра і Світла.
Задумайтеся, а яке ваше особисте служіння і куди веде саме ваш Шлях?
ВІЧНІСТЬ ЛЮДСЬКОЇ ДУШІ
Кожна людина в період свого земного існування неразом замислюється про сенс життя і починає заново «шукати себе», особливо коли потрапляє в складні ситуації. Але важливо розуміти, що саме труднощі та проблеми допомагають заново побачити і усвідомити своє Вище Призначення, по-справжньому зрозуміти себе.
Відична традиція вчить, що всі живі істоти перебувають у постійній єдності зі Всевишнім Богом. Знаємо ми про це чи не знаємо, – у кожного з нас свої особисті стосунки зі Вседержителем. Ми постійно спілкуємося з Ним завдяки голосу совісті, видінням, прозрінням і знакам навколишнього світу. У цьому немає нічого дивного, тому що кожен з нас – частинка і прояв Вседержителя. У кожної душі – як частини Вседержителя – свої вічні обов’язки перед Ним.
Це і є наше Вище Призначення (Дгарна). Хтось сьогодні вірить у якийсь Шлях, дотримуючись тієї чи іншої віри (релігії), а завтра може почати вірити у щось інше (змінити релігію). Але Вище Призначення душі при цьому залишиться незмінним. Наприклад, не можна відокремити світло і тепло від вогню, плинність і рідкий стан відняти у води. Точно так само у душі – вічної живої істоти – не можна відняти її безстрокове служіння в ім’я Всевишнього.
У всіх людей у світі, а точніше, у всіх душ у всіх всесвітах – є свої обов’язки. Святий Покон вчить: душа ніколи не народжується і не помирає, вона існує вічно і непорушно, вона продовжує існувати і після загибелі матеріального тіла. Слідуючи цьому, мы повинні виявити і зрозуміти в собі свою суть, споконвічну якість, властиву душі. Вона-то і становить наш вічний світогляд, який не можна змінити чи відкинути.
Вогонь продовжить гріти і світити, як би його не називали, в яких би складних ситуаціях він не був, бо це – його споконвічна суть, його Призначення. Оскільки всі ми перебуваємо в Богові і є його частиною, споконвічним нашим призначенням і суттю будь-якої віри є Служіння Всевишньому Богу.
ШЛЯХ СЛУЖІННЯ
Потрібно усвідомити, що кожна жива істота постійно комусь служить. Служить по-різному, в різних якостях, отримуючи від цього задоволення. Тварина служить людині, як слуга господарю. Друзі служать один одному. Мати служить сину, а син – матері, дружина – чоловікові, а чоловік – дружині, учень – учителю, а учитель – учню. Трудівник служить своєму наймачеві (господарю), наймач (капіталіст) – своїй родині, а його родина, так чи інакше, служить державі.
Таким чином, немає жодної живої істоти, яка б не служила іншим, і можна з упевненістю зробити висновок, що Служіння є вічним атрибутом і вічним Призначенням усіх живих істот без винятку. Завдяки служінню вони духовно і тілесно ростуть і розвиваються.
Проте, люди заявляють про свою приналежність до тієї чи іншої віри (залежно від часу, місця і обставин) і оголошують себе християнами, мусульманами, буддистами або членами якоїсь іншої духовної організації. Усі ці назви не мають відношення до Призначення.
Християнин, змінивши віру, може стать мусульманином, мусульманин – буддистом, а буддист – відистом або кимось іще. Але в будь-якому випадку зміна віри ніяк не позначається на вічній діяльності живої істоти – служінні іншим.
Ким би людина не була – православним слов’янином, християнином, мусульманином чи буддистом, – вона завжди кому-небудь служить. Таким чином, оголошуючи себе послідовником тієї чи іншої віри, людина не говорить про Призначення, бо істинним Призначенням кожного є Служіння. А її віра (той чи інший прояв Загального Відизму) повинна лише допомогти їй краще усвідомити власне Призначення.
ЩИРЕ СЛУЖІННЯ ПРИНОСИТЬ ЩАСТЯ
Усі ми в будь-який момент свого життя, у горі чи в радості, пов’язані зі Всевишнім Богом відносинами Служіння. Род Всевишній – основа всього, а ми, живі істоти, – лише малі його частинки. Разом з тим на кожного з нас покладено певний обов’язок, який є нашою суттю і приносить нам щастя.
Іншого способу стати щасливими, окрім як виконувати свою Дгарну, не існує. Ми не можемо бути щасливі самі по собі – точно так само, як жодна частина (клітинка) нашого тіла не може бути щасливою поза цілим організмом. Жива істота не здатна відчувати щастя, якщо не служить Всевишньому Богу і не виконує своє Призначення.
Сьогодні ми живемо напередодні Ранку Сварожого – нової епохи добра і щастя. Але перед ранком ніч особливо темна. Це час, коли є дуже багато руйнівних передумов і «низьких» душ. Вони сповнені жорстокості, агресії. Руйнуючи себе та інших, вони творять зло, що веде їх у морок ще більшого болю і страждань. Щоб уникнути цього, потрібно стати на Шлях Служіння.
Тільки через щире служіння руйнівники можуть перейти до розряду хороших і світлих душ, тому Всевишній Бог розглядає Призначення кожної людини як служіння всьому людству. А те, у свою чергу, являє своє служіння Богу.
Запам’ятаймо: тільки безкорисливе, щире Служіння без очікування винагороди робить нас щасливими, ясними (просвітленими) і дарує вічний стан блаженства. Якщо ми будемо служити людям, розуміючи, що це для Бога, і не очікуючи натомість ні визнання, ні похвали, тільки тоді люди оцінять Наше безкорисливе служіння.
Бачачи підтримку і визнання Всебога, що приходить до нас через людей, ми наповнимося новою енергією і могутньою силою цілісності та знайдемо спокій розуму, тобто станемо дійсно щасливими і радісними.
о. Огнь-Сварг-Володимир (Куровський).
