ПОВІДА ПРО СУТНІСТЬ ЛЮБОВІ ТА ДУХОВНОСТІ
Усі духовні традиції так чи інакше говорять про любов та прийняття інших людей. То що ж таке любов, як зрозуміти її значення? Відична мудрість предків учить нас, що Любов – це поєднання протилежностей, усвідомлення єдності всього сущого у Всебозі.
Давайте поміркуємо. У будь-якому організмі є різноманітні клітини: серця, печінки, легенів і т. ін. Багато в чому вони дуже різні, але при цьому не сваряться між собою, а виступають частиною єдиного цілого. І всім вистачає місця, їжі та самовираження. Весь світ – це тіло Всевишнього, кожен всесвіт – його окрема клітинка, а люди – частинки цієї клітинки. Тому найголовніше, чого ми маємо навчитися в цьому житті, – є любов і прийняття.
Ми всі приходимо в цей світ, щоб пройти певні життєві уроки, ситуації та події, завдяки яким учимося приймати і, безумовно, любити себе та інших людей. Але, так чи інакше, всі уроки життя зводяться до одного: навчитися Істинної Любові, а саме – любові без умов.
Безумовна любов – це коли ми любимо і повністю приймаємо себе; коли ми любимо і приймаємо близьких та оточуючих нас людей такими, якими вони є, а не такими, якими ми хотіли б їх бачити. Згадаймо, як часто мы змушуємо когось бути «таким-то» і «таким-то», безперестанно нав’язуючи уявлення, властиві й підходящі саме нам. Це робиться батьками, вчителями, засобами масової інформації, державою, усіма нами. У цьому й криється корінь зла (кривди).
Давайте прокинемося й усвідомимо те, що завжди і всім було відомо, але мало ким застосовувалося в реальному житті: не можна змінити світ, не змінившись самому!
Друзі, не треба намагатися змінити ближнього чи дальнього: саме через такі дії входять у наше життя насильство і біль. Змінимо спочатку себе і самі станемо прикладом того, що висловлюємо. Перетворюючись самі, ми змінюємо навколишній світ, і якщо змінимося ми – зміняться наше життя, наше оточення і наші близькі, пов’язані з нами дуже тісними узами. Не одразу (потрібне терпіння), але це обов’язково станеться, бо подібне притягує подібне.
СИЛА БЕЗУМОВНОЇ ЛЮБОВІ
Завжди треба пам’ятати, що ненависть приваблює ненависть, а любов приваблює любов. Тільки безумовна любов здатна зцілити людство і людину, допомогти всім нам реалізуватися в житті.
Почнемо з простого: станемо вивчати свою поведінку щодо оточуючих людей і близьких та їхню поведінку щодо нас. Помічати, що подобається, що дратує? Адже вони – це наше відображення і урок, суть якого в тому, що через наш особистий мислеобраз (переконання, програму поведінки) йде енергія душі, матеріалізуючи ситуацію навколо нас. Це означає, що ми будемо постійно стикатися з якоюсь подією (ситуацією, проблемою), поки не зрозуміємо суть уроку і не змінимося.
Якщо мені, наприклад, не подобається агресія (алкоголізм, слабкість, підлість і т. д.), – значить, або це властиво в якійсь мірі й мені самому, або в мені живе підсвідоме переконання, що я – жертва і гідний / гідна тільки такого оточення. І в тому, і в іншому випадку я буду притягувати до себе ті чи інші ситуації доти, доки дійсно не усвідомлю щось важливе про себе і зовнішній світ.
Хто з нас може сказати про себе, що він святий? Ніхто. Отже, усім нам треба вчитися чесно дивитися в себе, приймати і любити себе такими, якими ми є насправді. При цьому поступово, без надриву, прагнучи до кращого. Бо як ми зможемо зробити крок до внутрішньої досконалості (здоров’я, щастя і т. п.), якщо не приймаємо себе або інших людей?
Тільки тоді, коли побачимо і приймемо те, що приховано у нас всередині, знайдемо чарівну силу, яка може змінити нас самих і навколишній світ. Це і є істинна любов до себе. Інакше ми будемо знову і знову заганяти негативні сторони нашої особистості глибоко всередину, боячись зізнатися собі в цьому, і з нами раз за разом будуть траплятися ситуації, в яких ми будемо страждати.
Маючи справу з «іграми душі», зовнішніми формами – образами, ролями, масками поведінки, – ми можемо нескінченно прагнути до щастя (здоров’я, багатства, перемоги, досконалості і т. д.). Але ніщо і ніколи не зміниться, поки ми не побачимо і не пізнаємо себе істинних.
Навчившись розуміти, приймати і любити себе, ми тим самим навчимося істинно розуміти, приймати і любить інших людей.
Це і є істинна духовність. Любов і співчуття до ближнього – те благословення Рода Всевишнього, зрозумівши і прийнявши яке, ми отримуємо абсолютне щастя, стаємо дійсно духовними людьми, а значить – гідними Вищих Світів і повної Свободи.
ДУХОВНІСТЬ ЛЮДИНИ
У сучасному світі духовність і бездуховність трактуться абсолютно по-різному. Тому необхідно визначити, як вони розуміються Слов’янським Відизмом (Відичним Православ’ям).
Почнемо з написання. Корінь слова духовність – дух, а суфікси –овн та -ість. Останній виник в українській мові з корінних слів ступінь. Таким чином, у прямому розумінні духовність – це ступінь проявленості духу в людині. Про який дух ідеться і що під цим мається на увазі? Відповідь нам дає Відичне Знання.
Покон Рода Всевишнього навчає, що все видиме і не видиме нами світобудування – це тіло Всевишнього Бога Рода, тому ми й кажемо, що живемо при Роді (в природі). Відповідно до Покону, Всевишній Бог доступний нам, нашому людському сприйняттю, у таких своїх найвищих проявах:
- Вища Особистість Бога – Род-Рожанич (видимий нами як космос);
- Дух-Душа Всесвіту – Світло Рода (що сприймається як енергія життя);
- Див – безкрайнє море непроявленого буття (порожнеча).
Усі проявлені і непроявлені істоти, Боги, духи, люди, тварини, рослини, каміння і т. д. є клітинками та іпостасями Всевишнього Бога. Завдяки цьому кожна істота так чи інакше має Душу і Тіло. В основі будь-якої душі лежить частинка Духу-Душі Всевишнього Бога.
Звідси випливає, що духовність – це ступінь втілення в нас Божественного Духу. Душа, проходячи крізь велику кількість втілень (реінкарнацій) у різних формах життя (камінь, рослина, тварина, людина, вища душа і т. д.), долає шлях дорослішання і шлях внутрішнього розвитку. Завдяки цьому в ній усе більше зростає і стає видимою її основа – Дух Всевишнього, і вона все більше підноситься.
Таким чином, чим вищий рівень самоусвідомлення і прояву Божественного в душі живої істоти, тим вона духовніша. Це і є вроджена духовність, що постійно розвивається і в тій чи іншій мірі властива всім.
ДУХОВНІСТЬ І ПРИЗНАЧЕННЯ
На рівні людини вроджена духовність втілюється у виконанні її Призначення (Дгарни), проявленого в її варновій природі. Таким чином, духовність трудівника – чесно і відповідально працювати на своєму робочому місці. Господаря – виробляти якісний товар і чесно продавати з користю для себе і за оптимальними, але не за завищеними цінами.
Духовність Витязя – у праведному і справедливому організуванні та захисті суспільства. Відаючий же повинен проявляти свою духовність у праведному служінні Всевишньому через служіння людському суспільству, навчання та зцілення стражденних. Таким чином, вроджена духовність людини – це здатність розуміти і втілювати в життя волю Всевишнього, перебуваючи на своєму ступені розвитку.
Завдяки життєвим ситуаціям, що виникають, і взаємодії з іншими душами, душа поступово все більше і більше розвивається, усвідомлює закони світобудови (закони Прави) і напрацьовує вміння праведно використовувати божественну силу духу (живу, ци, кі).
Оскільки сама суть Всебога – це гармонія, любов і справедливість, то духовність ще можна визначити як здатність привносити у світ вищу гармонію. Чим вища у людини ця здатність, тим їй легше залишатися в злагоді зі світом і самою собою.
Духовність не визначається рівнем освіти, культури чи моральності. Наприклад, чи можна назвати духовною людину – доктора медичних наук, культурну і чемну, – якщо вона зловживає спиртним, високомірно ставиться до людей і може збрехати, обдурити, а то й обікрасти пацієнта?
Чи можна назвати духовною людину, яка прочитала гори духовної та езотеричної літератури, але не працює над собою, мало застосовує на практиці те, що написано в цій самій літературі?
Таким чином, рівень духовності або бездуховності людини визначається всім її життям (як вона живе і чинить у тій чи іншій ситуації) та її ставленням до навколишнього світу.
Діючи не для себе, а для Бога, світу та інших людей, перебуваючи в Служінні та віддаючи, істинно духовна людина отримує від інших людей і світу все те, що їй необхідно для життя, тому по-справжньому духовна людина може і повинна бути матеріально багатою.
Для неї управління енергіями матеріального світу – це давно пройдений рівень, яким вона добре володіє. Вона вже цілком наситилася матеріальним і тому може допомогти іншим. Завдяки цьому в істинно духовній людині завжди первинними є дарування та допомога, а стяжання та отримання вигоди виключно для себе не становлять інтересу. Тоді як у бездуховній людині стяжальництво та отримання для себе (его) завжди первинне, а дарування світу (пожертва і служіння) – вторинне.
ЖИТТЯ В ІМ’Я ВСЕВИШНЬОГО
В Поконному Відизмі (Відичному Православ’ї) духовність у найглибшому її розумінні – це життя і діяльність людини заради Бога, а не для себе або тільки заради себе. Під духовністю у зв’язку з цим можна розуміти такий стан людської душі, який позбавлений пороків і пристрастей, пов’язаних з егоїзмом і стяжальництвом, і осяяний проявом найщирішої та безумовної любові до Бога, людей та світу на основі віри у вищу чесноту. Таким чином, окрім вродженої духовності (рівня проявленості духу), є ще духовність як внутрішній намір людини.
Внутрішній духовний намір людини, яка йде шляхом Віри-Віди славлення Прави, повинен проявлятися в безумовній любові до всього навколишнього її світу і прагненні піднятися над двоїстістю світу як такою.
Кожна людина у своїх вчинках повинна керуватися серцем і розумом, тобто духовністю. Чим частіше ми будемо це робити, тим менше конфліктів виникатиме між нами. Адже саме розсуд визначає наше ставлення до тлінних, земних цінностей, і саме це ставлення є причиною всіх конфліктів і поганих думок. Прояв «серця» у вигляді віри в споконвічну доброчесність буття автоматично виключає більшість негативних проявів, робить життя спокійнішим і щасливішим.
Душі, які перебувають на Землі і проявлені в різних народах, різні за своїм рівнем розвитку: хтось – «молода» душа, а хтось – «давня», яка вже багато разів перероджувалася. Тому духовність кожної окремої людини, як і духовність певної групи людей (рід, конфесія, народ, держава, людство), різні.
Так чи інакше від зовнішнього прояву і саморозуміння через фізичні уроки – Віру – кожна душа прагне до глибинного внутрішнього усвідомлення, тобто до Віди. Рівень сукупної духовності людської особистості визначається виходячи з того, як людина «внутрішньо» здатна відповідати на питання свого буття, стосунків з іншими людьми, ставлення до свого духовного розвитку і навколишнього світотворення.
Істинна духовність людини визначається її твердим внутрішнім переконанням, нормами внутрішньої моральності, яким вона слідує і які частенько бувають набагато вищими, ніж прийняті в суспільстві.
Самостійно людина не може в повній мірі визначити рівень і межі своєї духовності. Щоб зрозуміти їх, вона повинна звернутися до голосу своєї совісті, до порівняння своєї поведінки з поведінкою Духовних Вчителів, святих і Богів Прави.
Так чи інакше, духовність виникає в результаті з’єднання в ціле ряду здібностей і вмінь, основою яких для ведичного слов’янина є 16 Зерен Правди і шлях Жива-Ярги. Вдосконалюючи Дух, Душу і Тіло, проявляючи праведні якості, ми розвиваємо в собі духовність.
У свою чергу, духовність як рівень вібрації душі виступає своєрідним підбиттям підсумків кожного нашого життя, нагородою і чарівною перепусткою у вищі божественні світи Щастя, Радості та Сили.
СПОСОБИ ПІДВИЩЕННЯ ДУХОВНОСТІ
Основні способи підвищення духовності людини у Відичному Православ’ї:
1. Усвідомлення негативних якостей і свідоме їх розчинення (трансформація). Способи:
Способи:
- відстеження своїх негативних думок, емоцій, слів, бажань і вчинків;
- ладування частин душі та стократне фізичне проявлення протилежних їм, позитивних думок, емоцій, слів і т. ін.;
- переродження негативу потоком Живи.
2. Розширення свідомості. Прийняття свого божественного походження (як частини Всевишнього), Божественного призначення (варни і прояву в ній). Поглиблення свого світогляду через вихід у недвоїстість (наддвоїстість).
Способи:
- вивчення Ведичних джерел (Покону, Від, Упанішад і т. д.), читання праведної духовної літератури;
- практика колослова, молитви та карбування;
- практика Священних Станів і з’єднання зі свідомістю Всевишнього та Вишніх Богів;
- практика Жива-Ярги, Джива-Ясни, Кудесництва;
- вивчення та усвідомлення законів Прави (світобудови), мови, культури та історії свого народу і всього людства;
- визнання та каяття у своїх помилках, недопущення їх надалі, служіння своєму роду-народу та постійне зміцнення душі доброчесними вчинками;
- паломництво до святих місць та допомога в їх утриманні.
3. Досягнення внутрішньої цілісності та розкриття божественних здібностей.
Способи:
- практика Жива-Ярги;
- практики Родосвіту, Родоладу;
- практика Живи, Здрави, Триглава і т. д.
4. Проявлення досягнутого у вигляді праведної дії (Служіння) та усвідомленої співпраці з праведними людьми, Божественним світом і Всевишнім.
о. Огнь-Сварг-Володимир (Куровський).
