ПОВІДА ПРО СУТНІСТЬ ВІРИ
Віра… Вдумайтеся, наскільки містке і всеохопне це слово і поняття!
Віра є тим, що надихає нас на подвиги і великі звершення або просто пояснює нам, як будувати свій побут і стосунки. Віра виступає загальною канвою (моральною концепцією), в межах якої проходить життя того чи іншого співтовариства, народу або окремої цивілізації.
Вона проявлена в ідеях, звичаях, традиціях, підходах до того, що і як прийнято робити чи говорити. Тому насправді немає людей невіруючих, усі люди – віруючі. Просто одні вірять, що Бог є і його ім’я таке-то, а інші вірять у себе, сили природи або в те, що Бога немає взагалі…
Щоб розібратися з питанням Віри, спустимося з глобального рівня світорозуміння до побутового. Ототожнимо віру з переконаністю, оскільки переконаність у чомусь і віра в щось – з повсякденної точки зору тотожні. При цьому треба розуміти: особливість будови свідомості людини полягає в тому, що будь-які переконання функціонують як якісь мисленнєві програми сприйняття.
Це своєрідні окуляри, через які ми дивимося на світ. Окуляри можуть бути «білими», прозорими, а можуть бути «чорними», затемненими. Тобто ви можете вірити, що все в світі позитивно, або навпаки – що навколо одні вороги. Ось тут і прихована таємниця таємниць, оскільки переконання діють як фільтри (слайди). І якщо ви вирішите, що навколо одні вороги або погані люди, ви дійсно будете притягувати у своє життя саме таких токсичних людей, і навпаки.
У сучасній квантовій фізиці існує теорія, що називається «принцип невизначеності Гейзенберга». Стверджується, що спостерігач чинить вплив на перебіг подій та їхній результат (спостережуване). Якщо ви спостерігаєте елементарну частинку, будучи переконаним у її хвильовій природі, – частинка стає хвилею. І навпаки: коли ми думаємо про неї як про матеріальну частинку, – вона стає частинкою.
Щобільше, елементарна частинка завжди опиняється в тій точці простору, в якій спостерігач очікує її знайти (тобто він туди її неусвідомлено переміщує!).
ЗНАЧЕННЯ ВІРИ
Слово Віра складається з двох частин: Ві (відання, тобто знання) і Ра (сонце, світло, світіння), тобто знання світіння.
Про яке світіння йдеться і для чого це потрібно знати? Відповідно до відичної традиції, душа, перебуваючи в світі Яви, може знаходитися в трьох головних станах. Це світіння (благість, саттва), пристрасть (дія, раджас) і невігластво (невідання, інертність, тамас).
Вищим станом душі вважається саме світіння – праведне творення і матеріалізація буття. Поконний Відизм вчить нас, що душа постійно випромінює з себе світіння божественної енергії життя – Живу. Це означає, що Жива, проходячи через слайди душі (фільтри свідомості), формує навколо нас нашу особисту реальність (коло впливу і творення), де все відбувається відповідно до наших глибинних переконань.
Якщо ми вирішили, що ми раби і Бог не любить нас, – ми дійсно перебуваємо в рабстві обставин і світ «тисне» на нас. Якщо ми з болем у серці вирішили, що Бога немає і нам ніхто не допоможе, – особисто для нас Бога дійсно немає і він нам не допоможе. Дуже страшно, коли подібних переконань дотримуються мільйони людей. Тоді вони дійсно перебувають у світі жорстокості, болю і страждання, не відаючи, що самі створили цей світ «темним» світінням своїх душ.
Якщо ж наша Віра буде абсолютно позитивною, то й світ, який ми спільно створимо, буде позитивним. Саме такою – Світлою і Праведною, Доброю і Всепрощаючою – є Віра-Віда аріїв славних, тобто віра наша і наших предків: Слов’яноарійський Відизм, Відичне Православ’я.
Відичні слов’яни вірять, що все, що не робиться, – на краще, що Род Всебог, Боги і Предки обов’язково допоможуть, навчать і підтримають. Саме так і відбувається насправді.
ВИСНОВКИ
Висновок 1. Якщо ми віримо в те, що світ добрий і позитивний, – він стає для нас саме таким, і навпаки. Віра (переконання) забезпечує те, що ми визначаємо як важливе для себе. Переконання вказують, на що потрібно звертати увагу, а що можна ігнорувати. Звичні поведінкові стереотипи цілком і повністю обумовлюють, що можна робити в теперішньому і в майбутньому (що морально, добре), а що не можна (але знову-таки: тільки з нашої власної точки зору).
Таким чином, переконання детермінують нашу реакцію, причому в будь-який момент часу. Вони тільки частково були сформульовані нами і в більшості своїй – отримані у спадок, тобто незалежно від нашої волі. Сприйняті нами і визнані «своїми».
Таке вкарбовування відбувалося з дитинства, коли ми бачили, чули і відчували поведінку батька та матері, рідних і значущих для нас людей. При цьому треба розуміти, що люди, які були для вас зразками, не завжди зразково ставилися одне до одного і воістину праведно діяли.
Крім того, наші переконання складалися з прочитаних книжок, побачених кінофільмів, під впливом школи, вулиці, національних особливостей і т. д. Ось тут-то необхідно зупинитися і знову з рівня побутового піднятися на рівень глобальний. Річ у тім, що у кожного народу – свої звичаї та традиції (вірування), які не змінюються тисячоліттями. Звідси випливає, що звичне і цілком зрозуміле для одного народу – для іншого народу не властиве.
Його слід навчати, навіть «високоморальної» поведінки. Як приклад можна взяти Біблію: «Не вбивати, не брехати, не красти, не бажати чужого (у тому числі жінок)» і т. д. По суті, Ісус Христос після свого навчання в Індії намагався навчити людей тієї відичної мудрості, яка була відома в арійському, відичному світі за п’ять тисяч років до його народження. Те, що Віди наших Предків, записані в Індії, набагато давніші за Біблію в науковому світі, – знають абсолютно всі.
Тоді як «істинні християни» це заперечують. А чому? Знову ж таки, тому, що переконання заповнюють розриви в знаннях, тобто коли ми не знаємо, що є істинним, нам потрібні переконання для заповнення цих розривів. Ми утворюємо зв’язки (іноді помилкові), що допомагають зробити наші переживання цілісними. Як наслідок – часто будуємо «пісочні замки», страждаємо і навіть помираємо за те, що за визначенням не наше, не рідне і по суті не істинне. Віра, якою б вона не була, надає сенсу нашому життю, допомагає формувати цілі та дає розуміння, що потрібно робити і як поводитися. Тому дуже часто все інше (або просто незрозуміле), навіть істинне і праведне, оголошується хибним, злим і непотрібним.
Висновок 2. Віра не завжди відповідає Істині. Людині важко розлучитися зі своїми віруваннями (навіть якщо вона розуміє, що її переконання хибні), оскільки це означає необхідність змінювати сенс життя, свої цілі та завдання. Як наслідок – на догоду особистій вигоді все «інше» часто-густо оголошується поганим. Саме тому у Відизмі все потрібно осягнути самостійно, через свій безпосередній досвід: медитацію і поєднання.
ЯК ШУКАТИ ІСТИНУ В ВІРІ І ВІРУ В ІСТИНІ?
Відична Традиція рекомендує шукати Істину будь-якого вчення, дотримуючись п’яти головних правил.
1. Перевірте вчення на відповідність.
Чи відповідає вчення Природі? Будь-яка віра, будь-який світогляд чи вчення мають ґрунтуватися на законах Природи – Вищій Істині і їм повністю відповідати. Дійсно, мікромодель зобов’язана відповідати макромоделі, тому коли ми осягаємо закони природи (відаємо), – ми осягаємо Божі закони.
Чи відповідає вчення Святим Писанням?
Будь-яка віра так чи інакше має ґрунтуватися на знаннях, отриманих згори, від Бога, і відображених у Писаннях. У цих же писаннях передано досвід використання священних знань. Згідно з ідеями Відичного Православ’я, духовний світ не є однорідним і має свою ієрархію. Душі, які перебувають на Землі, знаходяться у своєрідній «школі життя», у кожної з них різний рівень розвитку і витоків*1, тому з ними говорять різні Божественні Сили. Як наслідок, одні знання можуть бути отримані від Духів, інші – від Земних Богів, вищі – від Вищих Богів і найвищі – від Всевишнього. Тому на Землі є різні віри та вчення: ті, що несуть людям здоров’я, щастя і радість, і ті, що біль і страждання.
2. Подивіться, як живе свята людина, спираючись на цю Традицію.
Йдеться про те, що служитель (священник, майстер) будь-якої традиції повинен жити саме так, як учить, тобто його слово не повинно розходитися з ділом. У Традиції має бути присутня краса духовна і тілесна. У Відичному Православ’ї прийнято вважати, що Відаючі (духовні майстри) повинні проявлятися як благі, добрі та праведні люди, а не як пристрасні та невіглаські, що захоплюють за собою через низькі почуття.
3. Пам’ятайте, що Вчення (віра, світогляд) має приносити людині благо з перших кроків слідування йому.
Відична традиція вчить, що якщо людина виконує своє Призначення, то вона може бути щасливою скрізь, де б не була, – на небі чи на землі. Тобто не колись потім, у «раю», а тут і зараз. Таким чином, Істинна Традиція має нести Істину, Красу і Благо. Але не можна забувати: те, що для одного народу добре, для іншого – «смерть». Тому ніколи і нічого не потрібно протиставляти чи нав’язувати; у кожного свій шлях.
4. Майте на увазі, що навіть істинне Вчення може стати хибним, якщо практикувати його без потрібної старанності або надто завзято.
Це правило трактування не потребує. Слідуючи цим п’яти правилам, прагнучи до Істини, Краси, Блага і розуміючи суть та значення переконань, людина може легко оцінити гармонійність тієї чи іншої віри або світогляду, а головне – зрозуміти святість і силу Відизму (Відичного Православ’я), споконвічної основи Арійського Звичаю.
о. Огнь-Сварг-Володимир (Куровський).
СЛОВНИК
НАЗВ ТА ПОНЯТЬ
Повіда про Сутність Віри.
1. Витоки
Витоки буття, гуни. Невігластво, пристрасть і благість.
