СУТЬ ПЕРША: КАРБ ВІДАННЯ ЖИТТЯ ПРАВЕДНОГО

Живіть у світі по Праві,

Кривду минайте, а Правду шукайте,

І будете мати життя вічне

З Богами у Роді Великім.

ТЛУМАЧЕННЯ:

1. Після почутого Мир-Ману Свагура довго мовчав, насолоджуючись особистим спілкуванням з Родом Всевишнім на Луках Рода. Переповнений блаженством Вищого Знання, через якийсь час він запитав:

2. – Всевишній Отець отців моїх, розкажи повніше, що означає діяти в дусі Дгарни? Бо будь-яку дію можна здійснювати чисто і праведно чи нечисто.

Род Вишень насупив брови та мовив:

3. Пізнання та втілення конів-законів Прави, що у Святому Поконі всім душам заповідано, виконання Дгарни, Покликання свого Вищого – головною метою Вічного Звичаю – Віри-Віди Прави виступає.

4. Всі думки, прагнення й дії, які людей зі Всебогом у любові поєднують, все, що до Прави веде та якості божественні в них проявляє, — те праведним є.

5. Як приклад: діяння Всевишнього і Богів Прави повторюючи й успадковуючи, люди Усладу-Мокшу*¹ здобувають. Найвище щастя й благо отримують і можуть Богами у Всебогові проявлятися.

6. Кожне Свято, Обряд чи Зцілення, що за відичним звичаєм Славлення Прави проводиться, відтворює собою дію священну, яку Род Трисвітлий і Боги вершили під час розгортання чи згортання Всесвіту.

7. Тому віддане дотримання настанов Покона, Від та Повід, повчань Ланцюга Наступності — Першоволхвів, Волхва-Учителя та Відаючих, котрі людям Віру-Віду Прави правомочно та істинно речуть^*2, — душі до Прави підносить.

8. Все життя треба вчитися з Родом Всебогом, Богами Вишніми, Предками — в чистоті й святості поєднуватися і серце своє слухати, щоб прожити її щасливо^*3 та якнайкраще.

9. Усім людям – аріям славним, радарям, ярам, ​​огнищанам та відаючим – це Вічний Заповіт Мій. Якщо вони діють так, то це їм мудрість, чистоту і праведність дає.

10. Права і праведність проявляються у кожній людині — у внутрішньому, глибинному віданні суті Буття у душі своїй. Коли тіло, почуття та ум Яргою приборкані^*4 — стають вони розумінню доступними.

11. Сприйняття Істини Божої приходить як посил сердечний, совість та переконання у вірності діяння свого. Але щоб ясно сприймати, треба ум заспокоїти^*5, Яргою живучи^*6 — Дгарну втілювати.

12. Дія у духові Дгарни — це праведна дія для спільного блага людей, громади своєї, суспільства та людства, рівно так само як і для самого себе. Так праведність народжується.

13. Найвищою праведністю арія славного виступає пізнання і дотримання конів-законів Прави на кожному ступені розвитку душі – у земному житті своєму.

14. Життя — це чиста й щира дія згідно з Обітницями, Присягами і Клятвами, Правилами та Обов’язками тієї Варни та Ашраму, у яких він має честь зараз перебувати, або які з доброї волі взяв на себе.

15. Душа – це невидимий прояв Рода Всебога, нерозривна та невід’ємна частина Моя. Тому вона вічна. І так само, як Я, вона має в собі Покон — Віду усього сущого та не сучого.

16. Життя душі — це суть дія, спрямована на те, щоб Веду це, кони-закони Прави ясно і зримо осягнути, та у творінні своєму праведному проявити.

17. Душі в світ Яви, у Гру Життя, приходять для того, аби вчитися творцями бути — щоб згодом, з волі Всевишнього, для нащадків своїх Богами стати.

18. Коли є висота духу – Я, Род Вседержитель, на них високу Дгарну покладаю. Керувати частиною світу якогось доручаю. Так вони Вище Щастя через божественне служіння знаходять.

19. Як Род Вишень через різні Лики Свої проявляється, так само і людина кожна — свого часу, на тому чи іншому рівні буття, може Божеством проявитися.

20. Частину Сили Всевишнього в собі маючи, людина здатна духів нижчих творити та басурів всяких — сутності невидимі, які можуть її допомагати, а можуть і шкодити, якщо робити це без Відання.

21. Все має свою душу й дух, і все може бути створене й впорядковане. Бо Вище може нижче творити, у Роді Всебогові співтворцем Творця Вседержителя виступаючи.

22. Для Вічного блага треба правду творити^*7, чисто й праведно Дгарну свою виконувати — так Роду Всебогу служити, кривди та карни не допускаючи.

23. Кожна людина, творцем будучи, створює навколо себе Всесвіт свій — своє коло творення: це коло друзів своїх, знайомих, випадків і подій, в яких він перебуває.

24. Все, що твориться навколо нього і з ним, — прояв його суті внутрішньої, тих бажань, потреб чи завдань, які його душу творити змушують.

25. Дякуючи всеоохопному Духу Моєму, все у світі поєднане. Тому, навіть далеко від людей перебуваючи, кожен відчуває на собі вплив думок, бажань та потреб людей інших.

26. З ними поєднуючись чи розтотожнюючись, він навчається взаємодіяти з іншими душами — Богами, людьми та духами, свою чотириєдину Дгарну^*8 втілюючи та до Вищої мети — Мокші спрямовуючись.

27. Коли душа у Яві перебуває і праведності навчається, — її думки, бажання, дії та цілі, до яких вона прагне, не повинні суперечити Вищій Меті^*9 та цілі нинішнього втілення^*10.

28. Тим діям, заради виконання яких вона цього разу народилася. Бо інакше душа сама почне тіло своє руйнувати і життєві труднощі притягувати до себе. А далі Боги прийдуть – порядок відновлювати.

29. Людина, яка в невігластві чи пристрасті своїй діє не за Правою^*11 — Заповідей і Заповітів Покону не дотримується, Обітниць, Присяги та Клятви порушує чи виконує їх нечисто — нечестивець.

30. Криве і неладне  виконання Дгарни – це вже горе й страждання. Але ще більша кривда, коли людина насильством, вбивством і руйнуванням, злодійством та неправедністю живе — так він собі ще за життя Нараку^*12 відкриває.

31. За нею — біль та страждання довгі й множинні, темна Нава — злісна й пекуча у цьому житті та після нього.

32. Людина неправедна, кривдник, свідомо себе, рід свій і народ зводить, поступово з Яви вилучається та на нижчий рівень у сходоверші^*13 світів опускається.

33. Права та усі Боги Прави — діяння свої завжди спрямовують на допомогу тим, хто живе відповідно до Дгарни та законів Божих.

34. Відання Покону дозволяє життя будувати та в ладу підтримувати, відповідно до того, що Я, Род Всевишній, від роду людського очікую.

35. Дгарна та її кони-закони творять світи Прави, Яви та Нави. Та через Роту Буття^*14 узгоджує дії Богів і людей, подій та явищ, рух зірок, тіл небесних й Всесвіття загальне.

36. Права — це найчистіші, благі і святі світи Богів; найвищий прояв любові та милості до душ – дітей Моїх.

37. Тому вчитися жити по Праві^*15 у Яві — повинна та обов’язок кожного, хто до Прави прагне.

38. Після смерті людина, яка по Праві жила — право отримує на більш високий ступінь піднятися й ще вище місце у світі Божественному зайняти.

39. А всі інші, за власним бажанням або від невідання, продовжують перевтілення доти, доки не прокинуться^*16 й не почнуть до Мене через Ясну та Свободу спрямовуватися.

40. Після вічної боротьби у світі Яви, недостатньо впорядкованому, лад та любов світу Прави душі сприймають як блаженство й щастя найвище.

41. Вічне перебування у світі Прави, на Луках Рода, Услада-Мокшу — як Нагороду Велику отримати може лише та душа, яка світи Яви і нижні світи Прави всеосяжно пізнала.

42. Пізнати — означає Відати. Навчитися бачити та застосовувати кони-закони Прави, мудрості Покону дотримуватись і Дгарну через любов та служіння виконувати.

43. Пізнати світ — означає, йдучи Шляхом Істинним, у Варні та Ашрамі своєму перебуваючи, Обітниць та Заповідей вірно дотримуючись — душу розвивати.

44. Від праведності та виконання обов’язку по відношенню до Всебога, Богів, суспільства, вчителя та наставників, варни та сім’ї — Заслуги Духовні накопичуються.

45. Людина негідна, неблага, не може в Ірій світу Прави потрапити, бо жила вона за іншими законами — мирськими та низькими. Тому, Права її не прийме, як сонце ніч не приймає.

46. ​​Життя у Яві творячи, треба щодня готуватися до Життя Вищого, про Всебога постійно пам’ятати та Заповітів Моїх дотримуючись — добро, любов й благо сотворяючи, свої Заслуги Духовні примножувати.

47. Як річка зверху вниз тече, так і Сила Духовна проявляється. Причина та можливість зміни будь-якого стану чи прояву на краще, завжди у Вищому — у Роді Всевишньому перебувають.

48. Тому з повагою і любов’ю, вірою та надією треба щодня Вседержителю служити. Без очікування нагороди, діяння у славу Всебога творити. Розвиток свій примножуючи.

49. Якщо затьмарення, гріхи та кривди трапляються, тоді перед Всебогом й громадою недосконалості свої щиро визнати потрібно — чесне визнання вини — половина спокути.

50. А після цього натхненно виправити їх через покаяння, очищення, ладування і служіння праведне  — Істину, красу і загальне благо відновлюючи.

51. Помилки життєві — доля душ молодих. Коли свої борги переді Мною, Богами Вишніми і Карною визнаються і виправляються чесно, тоді життя завжди на краще змінюється.

51. Завдяки Дгарні, служінню та творенню блага іншим — Заслуги Духовні зростають. За допомогою них кожен у житті земному щастя собі може створити, а потім — Ірію Прави досягти.

52. Відай, Ману! Тваринна природа в людині до лінощів і ледарства схильна. Тому часто вона у розвитку своєму зупинитися намагається, розвиватися та вдосконалюватися перестає.

53. Тоді в житті у людини прикрі випадки виникають. Ці випадки душа притягує, щоб змусити людину далі рухатися Шляхом розвитку свого. Бо рух — це основа Життя та головний спосіб існування Буття.

54. Життя можна прожити якісно і неякісно, ​​праведно та досконало, або несправедливо й недосконало — по відношенню до втілення цього, Дгарни та Шляху розвитку духовного.

55. Щоб жити праведно, людина покликана спокій і радість творіння навіть у повсякденній справі знаходити. Своє тіло, почуття і розум Яргою приборкавши — щастя життя проявляти.

54. Ідучи Шляхом Дгарни своєї, люди покликані із задоволенням ту роботу виконувати, для якої народилися — адже вони самі її у світі Вишньому для себе вибрали.

55. Щоб через творення її найкращі якості свої розкрити. А поки ще не знайшли справу всього життя, треба добре і чисто виконувати роботу, яка зараз є.

56. Праведне виконання обов’язків та прийняття того, що є; нестяжання, ненасильство, правдивість — все це прояви праведності.

57. А ще терпіння, воля, співчуття й чесність, чистота та помірність – усі ці якості праведника шлях до Вищої Дгарни та найвищого щастя відкривають.

58. Життя — це школа розвитку душ. Тому, як би не було важко, арій праведний і славний у своєму житті завжди до перемоги Світла, Любові й Справедливості йде.

59. Нерозумно жити, бездумно чи у слабкості життя зректися — це  кривда велика. Бо життя є даром Вседержителя, на якому Всесвіт тримається.

60. Щоб у житті не сталося, потрібно приймати це як урок. Жити далі і натхненно світ творити – на краще його змінючи. Зі Всебогом у серці повніше поєднуватися та у цьому опору свідомості знаходити.

61. Коли люди Дгарною живуть, вони разом із Богами світ створюють і спільне благо будують. Своє коло творення розвиваючи — сім’ю, рід, варну та суспільство стверджують.

62. Щоб було де жити — будинки, поселення та міста облаштовують, творення та науки всякі розвивають. Так душі до майбутнього створення світів у Всесвіті привчаються.

63. Щоб ясно відати Дгарну і що саме від душі необхідно, варто навчитися вдивлятися в свою суть внутрішню, святими станами.

64. Через дивлення й ладування людина здатна з Першовідою Покону поєднатися — Істиною, котра на Небесах у Праві перебуває і водночас у серці істоти кожної.

65. Праведності можна лише на чиємусь прикладі навчитися. У Ясуна, людини святої, що зі Мною в Духові поєдналася. Навчаючись, слухаючи і беручи приклад з  Ярів великих, учень душу очищає та до до Прави їде.

66. Тому потрібно Покон і Яргу в душі своїй прийняти щиро. Добре придивившись, вибрати собі Волхва-Вчителя^*17. А вибравши — вірно дотримуватися настанов його, через серце Учителя зі Мною спілкуючись.

67. Зі Святорода й Прави у всі часи  — тим, хто готовий почути, приходять повчання праведні, думки ​​та відання того, що може статися і як жити потрібно.

68. Вчи, Мир-Ману, учнів своїх! Все, що їх із Правою поєднує та до Прави веде — те і є праведним. Краще мить, прожита в праведності, ніж мільйони років життя у беззаконні.

69. Тому, хай люди виконують обов’язок Дгарни своєї, не думаючи про наслідки. Хай вони виконують обов’язок свій – незалежно від «ігор ума» та мирських роздумів про те, чи принесе це їм щастя чи не принесе.

70. Хто виконує обов’язок спокійно, не радіючи та не сумуючи, зустрічає будь-які наслідки з рівним серцем —  той воістину душею великий.

71. Він у Правді утверджується і буде істинно щасливий на Землі і на Небі, як праведник та яр святий, бо за життя Я вже єдиний з ним.

72. Дгарна, Правда і праведність – це те саме. Доброчесність у тому, аби робити ближнім добро та не завдавати зла. А робити ближнім добро — це означає робити для них те, чого бажав би самому собі.

73. Праведність — це відання Правди, життя за Правою та униканення творення Кривди –некону, недгарни, життя невірного, кривого та викривленого.

74. Кривда — це коли частина проти або всупереч цілому діє, як одна спиця в колесі, що всю колісницю руйнує.

75. Благодіяння праведника йому ж на користь йде — душу і тіло до Прави підносить.

76. А дурень грішить заради злощасного тіла, пожираючи світ навколишній, як сарана, що «метеликом» ніколи не стане^*18.

77. Кривда — це тоді, коли відбувається руйнування безцільне, рух викривлений, що Задуму Вседержителя суперечить. Такий Шлях лише до страждань приводить.

78. Кривда — явище руйнівне. Але коли руйнація справді необхідна, для чогось доброго та вищого, — тоді це не кривда.

79. Пам’ятай, Ману! Прикраса світу – праведність, прикраса людини – мудрість, прикраса мудрості – спокій, прикраса спокою – відвага, прикраса відваги – м’якість.

80. Кривда – це зловмисна та порочна поведінка, яка є шкідливою для душі людини. Кривдою можуть бути думки, бажання чи дії.

81. Те, що веде до творення викривленого, руйнівного — стосовно свого роду духовного і тілесного.

82. Це відчуження та протидія загальному благу, порядку речей, руйнування природи, неприйняття Всебога, Богів, Предків, законів та заповідей праведності.

83. Вчи людей, Ману! Хай люди – життям, надбанням, словом та думкою – невпинно добро ближнім творять.

84. Це суть їхнього існування. Не можна відповідати злом на зло – завжди треба творити добро.

85. Хай арії славні перемагають гнів — м’якістю, зло —добром, жадібність — щедрістю, брехню — правдою. Це загальний обов’язок праведності — це Дгарна Покону.

86. Він проявлений як ненасильство і відвага, правдивість та чистота, відсутність заздрощів й твердість духу, доброта і милосердя, м’якість та рішучість слідувати Дгарні.

87. Мир-Ману, уважно слухаючи і вдумуючись у кожне слово, спитав: — Скажи, Бог Богів, Вчитель усіх Вчителів. Усі душі витоково праведні. Як жеж тоді виникає кривда, та які види її бувають?

88. Род Вишень відповів: — Причина гріхів й кривд — надмірний прояв хибної собі і відокремлення себе від Всебога.

89. Затуманеність і затьмареність свідомості, недобрі думки та спонукання, те, що потім діями та поведінкою руйнівною стає.

90. Це – невідання й пристрасть, жадібність і недоброзичливість, злість та злоба, обурення й зневага, нахабство і заздрість, скупість, брехливість та удавання.

91. А також – гордовитість й впертість, суперництво і зарозумілість, гордовитість та марнославство, недбалість й безсоромність, безрозсудність і ненависть, лінь та гнів.

92. Усі ці неправильні й неправедні погляди — зерна затьмареності, із яких кривда виростає: руйнація і безладдя, страждання та загибель, тлін і смерть.

93. Кривди бувають по відношенню до Всебога, Бога і Предків, кривди по відношенню до Роду земного, народу й свого роду.

94. А також — кривди проти власної душі і низькі прагнення, які суперечать духу праведності.

95. Кривди по відношенню до Всебога, Богів та Предків — це відокремлення себе від Рода Всебога, нарікання і невдячність Вседержителю.

96. Надмірна тілесна спрямованість життя, невідання, бездіяльність, забобони та обрядовірство, самовдоволення, розпач і гординя духовна.

97. Окрім цього — духовний блуд, легковажне і святотатське ставлення до Всевишнього, Бога, Предків і Вогнища Родового.

98. А також — духовне сластолюбство, невігластво в духовній радості, духовна й душевна скупість та нахлібницьке ставлення до божественного.

99. Відсутність турботи про виконання Дгарни та духовна відокремленість. Крім цього, у неправедних зустрічаються й інші кривди, гріхи та огріхи.

100. Кривди по відношенню до Роду земного, народу і свого роду — насильство й вбивство, порушення ладу, заздрість, бажання зла, зловтіха й підступність.

101. Крім того — засудження, гординя, зневага, марнославство, честолюбство, першоборство, прислужництво та гнів.

102. А також – дратівливість, сварливість, немилість, жорстокість, злопам’ятність, непрощення образ та мстивість.

103. Глупак із затьмареною свідомістю —Кривди проти власної душі творить, низькі прагнення, що суперечать духу праведності проявляючи.

104. Це — неправедні мислеобрази, тілесні надмірності, недобросовісність, зневіра, розпач, непослух, неробство, марнотратство.

105. Зайва прихильність до речей, користь, блуд і лінощі, невиконання взятих на себе зобов’язань, клятв, обітниць, зароків і правил варни та ашраму.

106. Водночас, щоб визначити, де Правда, а де Кривда, потрібно на спонукання^*19 дивитися і кожен випадок з усіх боків, всеохопно розглядати.

107. Для цього потрібно Ясну і пряме Відання мати, досвід і знання, які багатьма втіленнями душі здобуваються.

108. Тому для арія славного головними опорами праведності є — Слово Покону Святого, Від, Повід та Настанови Спасів.

109. А також — слово і повчання Першоволхвів, Святарів, чистих Волхвів Радення Сварожого та Вчителя свого духовного.

110. Вчи людей, Ману! Навіть якщо смерть нависла над арієм, або вона віддалена століттями — праведний двічінароджений не сходить зі Шляху свого.

111. Усі справи славного — ведуть людей до щастя. Він творить добро ближньому і нікому не чинить зла. Він вірно виконує свої обов’язки та не хизується своїми правами.

112. Коли ж нерозумний кривду свідомо чи невідомо творить, він втрачає честь і лице своє, а далі — душу і тіло руйнує.

113. Істинно благородна людина не може кривдником бути, бо вона відразу перестає бути благородною та праведною.

114. Така душа, кривдами обвішана, після смерті в нижчі світи йде. У тварин або рослин для страждання втілюється або одразу в Пекло падає.

115. Душа — це часточка Рода Всевишнього, тому її не обдуриш. Все лихе і неправедне вона запам’ятовує — і в ті світи прямує, що відповідають бринінню^*20 її.

116. Велика милість Всевишнього в тому проявляється, що кожна душа може той Шлях вибрати, який їй найкраще підходить.

117. Може вона у Коні, доброті і праведному творенні утвердитися, або в руйнуванні нерозумному проявитися. Не можна посіяти одне, а отримати інше. Яке насіння посіяне —такі й паростки зійдуть.

118. У невіданні та пристрасті топлячись, обравши шлях кривди, гріхи та огріхи творячи – душа сама до себе біди та труднощі притягує. Бо те, що всередині душі є — те і в навколишньому світі проявляється.

119. Темряву в душі несучи і створюючи її навколо себе, за волею Всебога після смерті душа в неї ж і потрапляє, щоб сама пізнала те, що для інших кривдою своєю створила.

120. Хай арії вірні  — душі слухають свої. Як совість їм говорить, до Правди спрямовуючи, так хай і творять. Але ніколи не слід робити того, що на смертному одрі мучитиме.

121. Багатство, влада і слава – це те, що минає, а за ними завжди смерть приходить. Тільки якщо вони на спільне благо спрямовані і підтримують Дгарну — вони довге щастя і благоденство народжують.

122. Тому хай люди всі, незалежно від достатку свого, добрі діла множать. Творять добро оточуючим та підтримують їх, аби здобути вічність й вічну милість Мою.

123. Коли не відають, як вчинити праведно, хай до Волхва-Учителя свого звертаються. Через Волхвів Покону, Предків й Богів чи Особою своєю – Я, як Всеотець і Всемати, завжди з дітьми своїми говорю.

124. Слідувати добру і вчитися йому потрібно навіть у ворогів. Відкидати погане й не наслідувати злу — необхідно, навіть якщо цьому навчають батьки.

125. Бо добро до добра, а кривда до кривди йде. Тому кривднику та лиходію вченість слугує для суперечок, гроші — для зарозумілості, а влада — для гноблення.

126. У той час як доброму праведнику навпаки: вченість – для збільшення знань, гроші – для милостині, влада – для захисту людей і творення блага.

127. Я — Всебог. Я все знаю, все бачу, і будь-яка несправедливість – зараз чи через деякий час – буде сторицею покарана. У цьому немає жодного сумніву.

128. Але не треба чекати цього, краще кривду у собі чесно побачити та спокутувати її діяннями праведними. Бо покаянну голову —меч не січе.

129. Згодом праведністю й служінням потрібно прощення повне від Мене та людей заслужити. І жити далі благо й світло під наглядом Богів Вишніх та Карни-Матінки.

130. Заподіяне зло лише многим і многим добром врівноважується, і так єдність буття твориться. Млин долі іноді повільно меле — але невідворотно.

131. Несправедливість свою усвідомивши і виправивши її, подальшу долю ладуючи^*21, душі слід на праведний шлях стати —  Дгарну творити, живучи по правді і по совісті.

132. Святість і найвищі богоугодні чесноти праведності для кожної людини, а насамперед арія славного — це життя у дотриманні та зрощуванні Шістнадцяти Зерен Правди Божої.

133. Зерна Правди — це основоположні духовні цінності, заповіді, моральні правила життя шляху Прави. Водночас — вони ж і Заслуги Духовні.

134. Кожне Зерно — це окрема якість Всевишнього, що через певного Бога Прави проявлена. Це збірка правил, обов’язків та засторог, що одну з граней душі підносять. Аби могла вона до Прави піднятись.

135. Боже зерно — це вищі духовні цінності, до яких прагнути потрібно і через них життя своє бачити, розуміти та творити, до Рода Всевишнього суттю своєю внутрішньою наближаючись.

136. Будь-яке Зерно Правди — з усіма іншими пов’язане, тому розглядати їх потрібно у єдності — як єдиние ціле, як вічний скарб мудрості та блага.

137. Зерна Правди – це Істина, Любов, Справедливість, Праведність, Мир, Ненасильство, Служіння, Чистота, Відповідальність, Вірність, Воля, Самообмеження, Совість, Саморозвиток, Благочестя, Набожність.

138. Зрощуючи ці вищі якості душі, усі душі повинні на Святий Покон, Віди та Повіди опиратися, настанови Першоволхвів Радення та словесні настанови свого Волхва-Учителя.

139. Я – Род Всевишній, Бог Богів і Верховний учитель усіх істот. Незалежно від того, як вони Мене називають чи розуміють.

140. З любові та милості своєї, через серця святих — Я усіх людей вічно навчаю, бережу та захищаю, мудрістю й благом невтомно наповнючи.

141. Відаючи це, завжди твердо пам’ятати потрібно: якщо пити чисту воду з брудної чашки — вода буде брудною, якщо пити брудну воду з чистой чашки — наслідок той самий.

142. Для досягнення щастя і здобуття світів Прави потрібно отримати чисте, найвище Божественне Знання – Першовіду Покону. Отримати — від чистої, ясної, святої душі, яка сама отримала його через Ланцюг Наступності.

143. Відай, Ману! Вищу Істину не можна висловити словами, її можна лише пережити. Тому будь-яке писане знання — мертве, бо усі слова лише бліда тінь Вищого Світу всеохопного.

144. Аби з Істинною поєднатися, потрібні праведники — душі ясні й святі, Волхви-Яри великі. Щоб дух і стан Мій передати  та з Свідомістю Всебога істинно поєднатися.

145. Найвище правило життя — Святий Покон, істинно викладений у Священному Одкровенні, повинен передаватися від серця до серця, з вуст Волхвів — до вуст учнів чистих.

146. А кожен Праву славячий, що бажає собі вічного блага — хай завжди і невтомно слідує Йому. Яргою Зерна Правди зрощуючи, через Дгарну, Арху, Кохаму — до Мокші йде.

147. В усі часи, значення Вчителя духовного —  безмежне та вічне за будь-яких умов. Без належної поваги та уважного ставлення до настанов Волхва для Ясни та пробудження істинного, все народжене умом — безплідне.

148. Волхва-Учителя собі обираючи, дивитися потрібно: чи шириться навколо нього відчуття доброти й мудрості? Чи вірить він сам щиро в те, чого вчить, і чи робить це радо?

149. Чи відданий він сердечно і щиро вірить у свого Учителя, Ланцюг Наступності, Древо Прихистку, Всебога і святий шлях Віри-Віди Прави?

150. Чи відповідають його слова вищому розумінню Покону, Від та Повід, й настановам Спасів та Першоволхвів? Чи не розходиться слово і діло його?

151. Чи приборкав він тіло, почуття та ум, чи досяг він Ясни? А досягнувши — чи залишився він людиною простою і доступною, з повністю зжитою гординею?

152. Якщо є все це, хай припадають люди до його стоп і молять про милість Знання Вищого. Тільки тоді можна беззастережно дотримуватися його настанов про радення Зеренами Правди.

153. Як без батька й матері неможливо народитись, так і без Покону та Волхва-Учителя немає народження духовного.

153. Без станів Ярги і висоти розуму — слабкий ум людський. Якщо лише на особисте розуміння життя опиратися — у світі швидко заблукати можна.

154. Окрім самого правила Божественного, явленого як Зерно Правди, у кожному Зерні є В’яма — заборона, те, чого варто уникати, і Неяма — веління, те, чому потрібно слідувати і чого дотримуватися.

155. Зерно Правди – це всезагальна цінність, заповідь, припис та  божественна якість, яку належить у душі зрощувати.

156. В’яма Зерна Правди — це внутрішнє самообмеження цієї заповіді, а Неяма — потрібна, праведна і необхідна дія зовнішня.

157. В’ями — це заборони, не дотримуючись яких душа падає, вироджується, і тіло до смерті веде. В’ями — це те, що не потрібно робити за жодних обставин.

58. Неяма — це Мої веління й вимоги, які піднімають та спонукають душу до праведного внутрішнього і зовнішнього прояву Зерен Правди.

159. В’яма підкорює тваринні сили свідомості та сприяє розкриттю божественних якостей душі, вічним нагадуванням і застереженням від кривди слугуючи.

160. Неяма — це ті відичні чесноти, дотримуючись яких душа підноситься та стає гідною Прави. Це те, що потрібно робити, те, що обов’язкове до виконнання.

161. Завдяки Неямам при зрощуванні Зерен Божої Правди душа не потрапляє у яму невігластва та пекельних світів Нави, а підноситься до щастя Яви та Прави.

162. Відай, Ману, Зерна Правди — прийняті під час Ім’янаречення — це Заповіді та Заповіти, а при Посвяті Раденням — Самайї, Священні Обітниці Шляху Ясни, що з Майї виводять.

163. Волхв-Учитель, спостерігаючи за зростанням свідомості учня, для розкриття свідомості та подолання собі^*22, як обітниці тапи^*23 – В’ями та Неями призначає. Щоб повніше Зерна Правди взростити.

164. Все в світі знаходиться під впливом гунь — тому навіть зрощуючи у душі святі Зерна Правди, можна діяти у благості, пристрасті чи невігластві.

165. Дотримуватися Зерен Правди у невігластві й пристрасті, двоїстості та власному глупому розумінні – це саме по собі кривда велика.

166. Щоб уникнути цього, потрібен Волхв-Учитель святий, аби суть душі бачив, Зерна, В’ями й Неями для неї тлумачив, та  для розвитку душі — тапи призначав.

167. Учитель — це духовний Батько чи Мати, які навчають поле орати^*24, сіяти Зерна Правди, врожаї вирощувати та благоденствувати.

168. А В’яма та Неяма – це жорна, вогонь та піч, які дозволяють приготувати з них їжу для душі та тіла.

169. Взмолиться Мир-Ману Свагура: Вчителю учителів, дай мені відчути Твоє сприйняття і розкажи мені суть.

170. Як саме потрібно кожне Зерно Правди, його В’ями і Неями повно й цілісно розуміти? Усміхнувся Род Вишень й мовив: Хай буде почуто!

171.Зерно Істини. Істина^*25 — це вічна суть першопочаткового Буття Всесвіту, основа всього Творіння і сама першоприрода Всебога. Істина вища за будь-яку віру та світогляд, бо вона суть, а вони лише — тлумачення її.

172. Осягнення і дотримання Вищої Істини, проявленої в Конах Буття, дарує душі цілісність і розкриває її Божественну основу. Вища Істина — це сам Род Всебог.

173. Істина дає людині силу й здатність говорити правду, нести божественне знання у світ.

174. Вона виховує у людині стійкість, її Віру посилює та праведне прагнення до осягнення знань. Істина — дух зміцнює та веде до наповнення мудрістю.

175. Коли людина правду каже — її слова ваги набувають, за ними стоїть глибина і сила. Такі слова у свідомість і серця людей проникають — світлом Істини наповнюючи.

176. Неяма Істини — дотримання Вищої Істини та її пошук, правдивість та щирість у думках, словах та справах.

177. Правдивість, чесність, прямодушність. Щирість і правдивість по відношенню до себе та інших людей.

178. Істина вища за будь-яку думку чи точку зору. Вона явлена ​​в природі та є Божим прикладом творення Буття, тому через природу і осягається.

179. Праведник повинен постійно прагнути Вищу Істину через Ясну усвідомити і навчитися дотримуватися її. Для цього потрібно бути чесним із самим собою та світом.

180. В’яма Істини — нещирість, лайка, образа, підступність, брехня і наклепи. Все те, що дійсність навколишню спотворює. А тому має бути зжите з вдачі та душі людської.

181. Якщо Істина і Правда можуть завдати шкоди оточуючим, праведник може промовчати. Замість порад, суджень та засуджень слід підтримати брата чи сестру духовну, які у житті заплуталися.

182. Наслідуючи Істину, відкривайте її лише тим, хто готовий її почути. Підтримуйте ближніх у їхніх турботах та труднощах через ненасильство, любов та милосердя.

183. Коли людина буде душею готова — вона знайде у собі силу Істину прийняти. Тому для загального блага — кажіть її в потрібний час і в місці найкращому.

184. Людина, яка говорить Правду і несе Покон, Віди й Повіди — істинні знання у світ, що йде шляхом Правди — завжди зможе згадати ці знання як у цьому житті, так і в наступних.

185. Вона набуває духовної заслуги і права бачити, чути й відчувати Світ духовний та глибинну, споконвічну суть речей, подій та явищ.

186. Зерно Любов — це об’єднання і прийняття протилежностей, усвідомлення єдності усього сущого у Всебозі.

187. Любов^*26 — це пряме втілення Матінки Лади. Хто несе любов –  той її підтимку має. Втілення за втіленням, пізнаючи людську любов, душа вчиться любові Божественної.

188. Божественна любов є найвищим проявом любові —  вона безумовна та щира. Бо вона — це повне прийняття та єдність, а також  радість й щастя від цієї єдності.

189. Любов — це вічний потік сердечності, який проявляється як доброта, милосердя, всепрощення та усвідомлення єдності всього сущого та несущого.

190. Божественна Любов – це чиста, безумовна і необмежена любов, цілковита відданість добру. Вона безмежна, всеосяжна і неминуща, як сама божественна сутність.

191. Вона виступає прямим виразом єдності зі Всевишнім і усім сущим. Просочена духом єдності у Всебозі — вона нескінченно віддає та прощає.

192. Відчуваючи себе частиною Вседержителя, єдиними з усім Всесвітом, люди покликані щиро і з радістю через любов повертати все дароване їм.

193. Любов Всебога, Богів Вишніх та Предків Святих до дітей своїх, проявляючись у житті людей, дає їм можливість бути творцями Всевишнього.

194. Любов є силою творення, що створює світи, силою спорудження та проявлення світу, основою благодаті на Землі.

195. Безкорислива, чиста і щира любов до Рода Всевишнього без очікування будь-якої винагороди за неї або взаємності відкриває всі шляхи і дарує потрібні сили.

196. Це шлях до Божественної Свідомості, шлях до Ясни та повної Свободи. Тому щира любов і служіння Всебогу — є головною метою життя людського.

197. Любляче серце здатне подвиги здійснювати та найвищого блага досягати. Як  для окремої людини, так  водночас і для усього світу.

198. Любов щира і безумовна здатна зцілити усі болі й рани, зцілити поневіряння серця людського та підняти душу до найвищих висот Прави.

199. Любов — це найвища премудрість, усвідомленість і свобода. За допомогою Обітниці Любові людина звільняється від пут Карни, Внави і Майї, та прихильності до життя земного.

200. Завдяки Божественній та безумовній Любові — люди вчаться довіряти Всебогу і світу. Чим більше Любові вони випромінюють, тим більше свободи, світла та радості в їхньому житті з’являється.

201. Подібне притягує подібне, якщо люди люблять —  вони починають притягувати до себе любов, і навпаки. Без любові, як без світла —  темрява та ніч життя наступає.

202. Неяма Любові — прийняття існування протилежностей, недвійність, безумовна любов без корисливості та причини, милосердя, прощення, терпіння, співчуття, відкритість серця.

203. Любов має проявлятися стосовно Рода Всевишнього, Бога Вишнього, Предків Святих, себе, своїх батьків і близьких.

204. А також до свого Волхва-Учителя, Наставників, духовних братів й сестер, природи, навколишнього світу і згодом — до всіх істот і усього Світотворення.

205. Зрощування любові дарує людині величезний потік радості, благодаті та блаженства. Любов — ліки від будь-якої хвороби та бід.

206. Через духовну любов все життя праведника починає сяяти яскравими барвами, добрі та творчі думки, любов’ю наповнені, творять добро й мир в душі, та у світі зовнішньому.

207. Безумовна Любов — це надійний ключ, що відкриває клітку ума, що звільняє людину від пут карни, страждань і колеса перероджень безпутних.

208. Тому хай всі люди проявляють любов і співчуття — долаючи й ладучи в собі жорстокі, черстві та грубі почуття по відношенню до всіх істот.

209. Тільки щиро люблячий Всебога здатний повне звільнення^*27 душі знайти і назавжди покинути цей світ Яви, ставши Вишніх світів Прави гідним.

210. Саме Любов до Рода Всевишнього, втілена як любов до його проявів — людей, дає можливість найшвидше вийти з невігластва та кривди втілень множинних.

211. Истинна любов до Рода Всевишнього проявляється повною здачею Роду Всебогу та своєму Волхву-Учителю. Щирим прийняттям настанов Покону, Від, Повід та Наставників Відаючих.

212. Любов, проявлена ​​через здавання, виражає себе в служінні відданому і посвяченні усього свого життя Всебогу — через радення, покращення себе і світу навколишнього.

213. Любов серце відкриває, а отже, дає ще більшу силу для створення найкращого прояву і втілення в Яві того, що необхідно людям для їхнього життя та Дгарни.

214. Через думки люди втілюють своє коло творення, Яву свою. Якщо їхні думки безумовною любов’ю сповнені, то твориться навколо них світ справедливості та праведності, радість та щастя.

215. Я, Род Всевишній, нічого не бережу для себе — з любові, Я всього себе віддаю дітям своїм, тому всі істоти мають світ свій і все для життя. Люди так само діяти покликані.

216. Кожна жива істота у світі потребує любові та прийняття. Коли люди люблять і приймають себе, свій рід, суспільство, людство та Всесвіт у цілому, тоді вони Мене в собі проявляють.

217. Тоді люди стають єдиними з Богами Вишніми, Спасами, Предками, Першоволхвами, Святими і Відаючими. Завдяки цьому вони мають всі наші Сили у собі.

218. Будь-яке вчення без любові — це обман і руйнація. Всебог — це любов, і любов  — це Всебог, так речуть про Мене творці Всесвіту  —  Батько Сварог і Лада Матінка з часів першопочаткових.

219. В’яма Любові. Справжня любов не повинна бути надмірною, нав’язаною чи бездумною.

220. Не слід накопичувати внутрішнє зло чи байдужість, а ззовні проявляти любов і показну добросердечність.

221. Не можна любити зі страху чи вигоди, або через любов приносити комусь біль та шкоду, примножуючи те чи інше благо своє.

222. Крім того, істинна Любов — це порядок, рівновага між отриманням і даруванням. Так Справедливість народжується.

223. Справедливість — це основа творення Всесвіту, що визначає кон-закон, діючий у всіх світах. На рівні Всесвіту його Сварог та Лада підтримують.

224. А всередині світів Прави, Яви і Нави – Перун і Додола, Велес і Макоша, Карна і Яма-Вій за дотриманням її дивляться і так загальний лад підтримують.

225. Думками, бажаннями, словами та вчинками своїми людина сама долю свою творить. У хороводі життя разом із душами іншими Дгарну свою виконує.

226. Справедливість Всебога в тому, що наслідки діянь людини неминуче до неї повертаються — як щастя і радість або як страждання й покарання.

227. Справедливість – це всі діяння, які підтримують і розвивають Всесвіт відповідно до Замислу Божого. Це Покон-Дгарна та Рота-Дгарна.

228. Справедливість протилежності зрівнює та врівноважує. Це означає, що дає душі сили і можливість розвинутися і піднятися над подвійністю для Свободи і розуміння Істини найвищої.

229. Зерно Справедливості^*28 – це рішення, слово чи дія, яка спрямована на всезагальне благо, на утвердження Божественної Волі на Землі.

230. Щоб бути справедливим, воно має бути виконане своєчасно, у відповідному місці, з потрібною силою.

231. При цьому у вірному напрямку по відношенню до себе самої, іншої людини, цілого та Вищого. Це те, чого навчається душа у всіх втіленнях своїх.

232. Справедливість – це дія заради більшості, роду, суспільства, людства, Всебога – навіть коли твої особисті інтереси з ними не збігаються.

233. Душа завжди єдина зі Мною, Родом Всебогом. Тому Мир-Ману, вчи людей чесно слухати душу свою.

234. Справедливість проявляється через співчуття і щиросердечне слідування своїм Обітницям, Клятвам та Присягам.

235. Чесне виконання своїх Обов’язків по відношенню до інших людей, незалежно від свого ставлення до них.

236. Кожна дія, яка відповідає Справедливості і зміцнює силу духу, — вже сама по собі Заслуга велика та нагорода.

237. Усі справи людини мають вести до спільного щастя. Але де немає справедливості, там нема щастя. Хай усі вірні Роду Всебогу завжди справедливо вчиняють.

238. В’яма Справедливості. Не можна порушувати свою дгарну. Не можна від людей вимагати те, чого сам не дотримуєшся.

239. Заборонено несправедливістю за несправедливість відплочувати. Або під виглядом справедливості діяти у своїх корисливих інтересах, беззаконня та несправедливість творячи.

240. Відай, Ману! Ніхто – ні Боги, ні люди, ні басури чи ракшаси – не уникнуть покарання за несправедливість. Кривда буде покарана!

241. Якщо сам не відразу поплатиться за неї, то діти, якщо не діти — то онуки. Все сторицею повернеться кривднику — цьому життю чи наступних.

242. Справедливість — це не помста і не жорстокість, а відновлення Кона та Рота-Дгарни, природного порядку речей. А Кон — це вічний прояв мудрості.

243. Істинна Справедливість волю взрощує і від страху смерті зцілює, бо твориться для утвердження життя і вищого блага всіх живих істот.

244. Дотримання Справедливості робить із звичайної людини людину Честі та Слави, відкриває Праведність і силу Служіння Вищому.

245. Завдяки цьому свідомість розширюється, і душа зі Всебогом у Святороді поєднується, силу і широту творення здобуваючи.

246. Слава і Честь від зрощування Зерен Правди — дозволяє ясно відчувати Істину у своєму серці. І щиро дотримуватися їй, а це означає — бути Праву славлячим.

247. Неяма Справедливості. Праведна відплата, дія заради більшості, незацікавленість і неупередженість судження, відповідність Покону – Вищій Істині, Благу, Красі та Дгарні. Дія з честі та розсудливості.

248. Зерно Правди — Праведність^*29. Праведність проявляється як внутрішня чесність, добросердечна вірність взятим на себе обов’язкам.

249. Її мета — як процвітання всіх оточуючих, так і власне благоденство. Щоб самому щасливим стати – потрібно щастя для інших творити.

250. Праведність — це служіння роду земному, Роду Небесному, Роду Всевишньому. Дії, де немає місця надмірному слідуванню особистим інтересам та очікуванню похвали чи вигоди.

251. Праведність — основа процвітання людства та Всесвіту. Це знання Прави, відання конів-законів світу Божественного та втілення їх у Яві.

252. Праведність — це Світло Життя, воно розсіює темряву внутрішню і зовнішню, дарує вічне блаженство та щастя. Праведність – це Дгарна, а Дгарна – це і є щастя.

253. Неяма Праведності. Володіння собою, чесне самообмеження низької поведінки — свобода від жадібності, заздрощів та спокус усіляких.

254. Це самоочищення від усього того, що робить людей низькими і підлими, калічить їхню свідомість, веде до втрати довіри, зловживання становищем та владою.

255. Праведність проявляється як внутрішня чесність, добросердечна вірність своїм обов’язкам та прагнення до добрих справ.

256. Праведність – це підтримка і допомога ближнім, жертовність та благодійність. Спосіб життя душі — у творенні Кону, ладу та духовної досконалості.

257. Виконання своєї Дгарни та доброчесне життя відповідно до Покону та 16 Зерен Правди.

258. Праведність — це обряди і молитви, шанування Рода Всебога, Богів і Предків життям своїм.

259. Це дотримання Заповідей та Заповітів, Настанов та Приписів праведності. Святкування Святих днів та єдність зі Мною у духові і чистоті свідомості.

260. Праведність – це Учнівство, Радення та Паломництво по Святих Місцях. Проходження Таїнств Посвят, Обрядів Переходу та Самоочищення.

261. В’яма Праведності. Відсутність кривди, гріхів та огріхів. Самообмеження неправедної поведінки та звільнення від пороків. Неприсвоєння чужого і нехтування.

262. Якщо потрібно — покаяння щире, сором і каяття за скоєні несправедливості, гріхи і огріхи. Заборона одурманювати себе — їжею, питтям чи курінням.

263. Для подолання неправедного — усім необхідно добрими справами, служінням, молитвою і благостю карну очищувати. А надалі скромністю та праведністю проявлятися.

264. Істинна, не лукава Праведність відкриває шлях до Дживи, вищого Я – джерела внутрішнього спокою та радості.

265. Праведно творячи, хай люди роблять людям те, що самі просять Мене їм зробити. І прагнуть жити в ладу з Ротою світу.

266. Вищий прояв праведності – це благодійність, давання, дарування близьким, роду, громаді, вчителю, суспільству.

267. Добровільне та щире дарування свого часу, можливостей та тілесних благ, жертвування сотої та десятини^*30 без думок про винагороду та користь.

268. Берегти праведність і здійснювати її на ділі через виконання обов’язків, правил та Обрядів – це священний обов’язок кожної душі в ім’я свого та загального блага.

269. Кожен Праву славлячий – покликаний праведно виконувати свої обов’язки відповідно до свого становища в суспільстві відичному.

270. Через  праведну діяльність  потрібно добрі якості свої розвивати, прагнучи до узгодженості з близькими, громадою, світом та Рота-Дгарною.

271. Саме Праведність спонукає усіх Богів та всі Сили Божественні діяти відповідно до Дгарни та щиро виконувати обов’язки свої.

272. Завдяки праведності — Небо не падає на Землю, світить сонце, йде дощ і росте врожай.

273. По Волі Рода Всебога, Праведність — це непорушний кон-закон для всіх душ на усі часи.

274. Зерно Правди Мир. Мир^*31 — це міра у всьому, досконалий душевний спокій, умиротворення, врівноваженість та благість, цілісність і узгодженість множиного у Єдине.

275. Мир — це стан виходу за межі подвійності, єдність з цілісністю буття і вище блаженство.

276. Мир — це врівноважений стан свідомості, повна відсутність суєти та тривоги. Завдяки миру у собі блага душа від Мене — шану набуває^*32.

277. Мир — це стан, коли свідомість не піддається впливу радостей чи негараздів, тимчасового успіху чи розчарувань.

278. Мир — це прямий прояв Кона, ладність внутрішнього і зовнішнього, рівновага духу, душі та тіла.

279. Він дарує єдність людини та оточення, свободу від страждань як на Землі, так і на Небесах.

280. Це благий стан душі, до якого через дотримання Дгарни та радення Яргою — кожен арій славний прагнути покликаний. Бо Мир — це суть будь-якої Мокші та основа Услади.

281. Неяма Миру. Мир в душі — це прийняття життя таким, яким воно є. Життя в присутності^*33, спокої, мудрості, радості та безтурботності.

282. Мир — це задоволеність життям, вміння бути задоволеним тим, що є. Без жалю про минуле та надмірного занепокоєння про майбутнє.

283. Мир — це готовність спокійно виконувати свої обов’язки, без залежностей, які до карми призводять. Без зайвого надриву, праці надмірної або лінощів недбалих.

284. Мир — це розвиток й дотримання внутрішнього спокою в радісному та піднесеному настрої. Мистецтво творення внутрішнього задоволення, добрих думок та почуттів.

285. Завдяки раденню Яргою, через стійке утримання рівноваги ума, почуттів й тіла, яр — за будь-яких обставин перебуває в Мирі і поширює його навколо себе.

286. Скільки б не намагалася людина отримати щастя з різноманіття речей світу Яви, її задоволення буде мізерно малим, бо Мир неможливо отримати за допомогою речей тілесних.

287. Ум може опанувати Миром і спокоєм лише тоді, коли він занурений у Свідомість Всебога, у Першопричину, у незмінне Вище Буття.

288. Мій Дух та Свідомість — Святород — є першопричиною існування Всесвіту. Коли він стає пізнаним, він дарує Мир — шану душі, стан вищого, вічного та незмінного блаженства.

289. Якщо Ім’я Рода Всевишнього знаходиться на язиці у радаря^*34 вічно — це означає, що на його язиці вічно знаходиться сонце. І навколо ніколи не буде темряви, а лише вічний Мир та щастя.

290. Мир-Ману взмолився: «Скажи, Прабатьку Всесвіту, як істинно і повно досягти Миру в душі? Як уникнути мінливості дійсності Яви?

291. Ману, вчи учнів своїх! Хай їхнє внутрішнє знаходиться в рівновазі із зовнішнім, високе — з низьким, значуще — з непотрібним, а далеке — з близьким.

292. І тоді вони легко зі Мною поєднаються та зможуть перебувати у Мирі з собою. Тоді весь світ навколо них буде у мирі, даруючи їм щастя.

293. Перебуваючи у внутрішньому відчутті блаженства, хай учні твої постійно утримують своє Я — Дживу свою, в єдності зі Мною — станом, колословом, живословом та молитвою.

294. Тоді їхній ум стане стійким та приборканим. Так досягається мир й спокій — найвища услада, яка властива Мені і вічно в Мені перебуває.

295. Осягни, Ману! Відання краще неусвідомленого радення, а стани Ярги краще за Відання. А зречення від плодів дій кращі за стан Ярги. Бо за повним зреченням^*35 — одразу ж Мир й спокій душі настає.

296. Завдяки дивленню постійному душа знаходить істинний мир та спокій, де є тільки Див — чисте, без проявів і образів позамежне думкам — Яснобуття.

297. Уловивши порожнечу^*36 — перебувай у порожнечі, у вищому блаженстві Дживи, і буде Мир.

298. Коли людина у Яві істинно досягає Миру, це знаменує справжній початок її Шляху. Звідси і починається вища Жива-Ярга.

299. В’яма Миру — життя тільки почуттями і умом, а не розумом. Постійне сильне занепокоєння про майбутнє чи жаль про минуле.

300. Нервовість, недовіра собі, миру й Всебогу під виглядом спокою. Злочинство, непрощення та лицемірство.

301. Відчуття себе жертвою чи вершителем доль світу через відокремлення себе від Всебога та нерозуміння суті буття.

302. Зерно Ненасильства. Ненасильство^*37 — не заподіяння шкоди оточуючим у думках, словах та справах. Збереження життя та відкидання вбивства, ненависті та зла.

303. Насильство — це надмірне, непотрібне зусилля, спрямоване на те, аби змусити іншу душу слідувати своєму розумінню світу. Воно народжується як наслідок невігластва та пристрасті.

304. Ненасильство — це любов до всіх душ, як до братів й сестер та єдність з ними в Духові Моєму.

305. Це праведне прагнення ставитись до інших людей так, як людина хотіла б, щоб ставилися до неї – з добром, любов’ю та прийняттям.

306. Якщо людям доведеться протидіяти злу, це слід робити спокійно та врівноважено. Через боротьбу з неблагостною поведінкою та проявами, а не з самою людиною.

307. Дотримуючись Ненасильства, душа виражає повну довіру до Рода Всевишнього і світу, як до Мого прояву, щоб при цьому не відбувалося. Це шлях  високих та зрілих душ.

308. Жива, випромінюючись через образи душі, постійно проявляє та втілює буття тілесне – обставини та події, що людину оточують.

309. Люди силою своїх думок, бажань та дій впливають на життя та долю свою. Якщо людина дійсно праведна, чиста і світла, Я,  віддзеркалююча праведність —  захищаю його.

310. На розумного праведника ніколи не нападуть та не загрожуватимуть йому насильством. Але коли людина накопичує в душі злість і гнів, або допускає страх та слабкість — вона втрачає мир і лад у собі.

311. Якщо душі втрачають лад всередині себе, він втрачається й у їхньому оточенні — сім’ї та роді. Якщо його втрачає багато людей, то мир втрачається і в народі, й в людстві.

312. Зрощуючи в собі чесноти, спалюючи і переплавляючи самоусвідомленням свою схильність до несправедливості, насильства і зла, славлячі Праву – вогонь творення Всесвіту підтримують.

313. Цей Вогонь і є Родове Вогнище, шлях Покону, Дгарни, Ясни й Мокші — прямий шлях до Прави через мудрість та усвідомлене творення.

314. У той же час, якщо Дгарна порушена, Святий Покон зневажений, або загибель, смерть й приниження загрожує близьким, роду, громаді чи спільноті. Тоді кожен арій славний зобов’язаний сміливо і твердо стати на їх захист.

315. І навіть якщо при цьому він творить руйнування та вбивство, але діє чесно та істинно в ім’я спасіння більшості – це не насильство, а Любов і Справедливість.

316. У тяжкі часи недгарни та беззаконня Я через Богів, Спасів і Первоволхвів, незалежно від варні та статі, закликаю та піднімаю усіх вірних Мені на захист Дгарни.

317. Тоді в Яві твориться Війна Священна — війна проти басурів та ракшасів, які у людей вселилися. Заради звільнення їхніх душ — Я їх тіла і наміри знищую.

318. Усі душі — частина Мене, вони ніколи не народжувалися і ніколи не помруть. Але коли частина їх у своїй свободі прояву повністю праведність втрачає — їм немає місця у Яві. На них чекає Нарака.

319. А якщо праведний арій у такій битві загине, заради Віри-Віди, Покону та Дгарни — то стане він одразу святим, і відчиняться йому ворота Прави. У світі Перуна чи біля Мене чекає його нагорода, щастя і благо героїв.

320. Неяма Ненасильства — не заподіяння шкоди іншим думкою, словом чи ділом. Збереження життя та відкидання вбивства, ненависті та зла. Захист життя ближніх та протидія злу.

321. В’яма Ненасильства — заборона на творення зла або сприяння злу, ненависті або руйнації під виглядом ненасильства.

322. Відмова виконання священного обов’язку Перунича^*38 під час Війни Священної. Відмова від захисту рідних та близьких, роду та народу – під приводом ненасильства.

323. Зерно Правди – Служіння^*39. Я Род-Рожанич, творячи кругообіг життя, проявившись Сварогом і Ладою, створив усі живі істоти у Всесвіті, призначивши їм вічне служіння один одному.

324. Це Я створив Богів-Сварожичів, усіх великих і малих Богів і Духів, які вірно і праведно підтримують життя Всесвіту — Вічного Вогнища Родового.

325. І може жити цей світ тільки завдяки жертовному служінню та вічному жертвоприношенню, яке є усвідомленим проведенням Волі Божественної, виконання її як обов’язку свого.

326. Боги підтримують світ, не чекаючи нагороди. Сонце світить, не чекаючи нагороди, дерево дає плід, не чекаючи нагороди.

327. Так хай і людина служить іншій людині — не чекаючи нагороди та вигоди. Хай сильний дбає про слабке, а слабкий — про сильне. Це — Зерно Служіння.

328. Відай, Ману! Мирське бажання – швидкоплинне. Воно ґрунтується лише на силі волі чи рішучості, яка швидко згасає.

329. У той час як служіння з духовної суті, з духу – це служіння істинне. Воно — прояв Божественної Волі та Божественного бажання самої людини.

330. Це справжнє жертвопринесення праведне, принесення самого себе в ім’я служіння Вищому. Виконання Дгарни – це найвище служіння Роду Всебогу. Те, що душу вічно підносить та тіло щастям наділяє.

331. Служіння – це добровільне і усвідомлене, вірне й праведне виконання свого Призначення та Обов’язків – варни і ашрамів, обітниць, присяг та клятв.

332. Усвідомлена посвята свого життя і всього себе великим та малим добрим справам. Усі обітниці самообмеження та саморозвитку, духовні радення та обов’язки – це прямий прояв Божественної Волі.

333. Будь-яке служіння людині  —  це служіння Роду Всебогу у цій людині. Тому велю усім людям — вірно і самовіддано служити рідним та близьким своїм!

334. Служіння роду, громаді, вчителю, народу, людству, Всевишньому — це Джура. Шлях саморозвитку, вище діяння задля досягнення Ясни та висот Прави.

335. Коли людина дійсно знайшла своє призначення й чесно здійснює служіння, виконуючи його, вона отримує найвище духовне задоволення.

336. Тоді її робота та нагорода за неї зливаються воєдино. Завдяки цьому — здоров’я, радість, достаток та щастя виникають самі собою.

337. На місце, повагу і значення такої людини ніхто не зазіхає. Так люди отримують святе благословення, підтримку, радість та благодать від Рода Прародителя.

338. Служіння переходить по колу і завжди повертається до того, хто щиро його проявив. Приходить і народжує йому благо, як плодюче дерево – народжує плід від землі та дощу.

339. Неяма Служіння — безкорислива праця, жертовність, дарування, підношення, допомога людям та суспільству без очікування будь-якої нагороди.

340. Шлях до Всебога через скорення собі, послух і неприв’язаність до плодів своїх дій, щоденне виконання взятих на себе зобов’язань.

341. Служіння – це найвищий прояв любові до Рода Всебога, Бога і Предків, народу, рідних, вчителя та наставників.

342. Це велика святість, бо вона проявлена ​​через тілесну дію пряму. Бо одна добра справа вартує більше тисячі добрих слів.

343. В’яма Служіння — виконання свого зобов’язання та обов’язків з корисливості та злого наміру, а не від радості, благості та присвяти Всебогу. Дії з примусу або з гордині та марнославства.

344. Зерно Правди — Чистота^*40. Чистота має бути проявлена ​​у кожному діянні. Вона буває внутрішньою – чистотою помислів та прагнень, і зовнішньою – дії та виконання.

345. Славлячий Праву, уникає нечистоти тіла, ума та мови. Щоб бути чистим в умі, людина повинна завжди думати про вічні, світлі та праведні речі.

346. Чистота розуму – це свобода від затьмарень, поганих думок, почуттів, бажань та вчинків, які заважають духовному зростанню та піднесенню до Прави.

347. Це стан ясності, спокою та доброти, коли людина усвідомлює єдність зі Всебогом і живе у злагоді зі світом.

348. Бути чистим означає вірно слідувати Покону, Відам і Повідам, душу Жива-Яргою підносити та жити згідно з настановами Древа Роду Радення Сварожого, Древа Ясни – Прихистку та Спасіння.

349. Люди завжди об’єднуються і стають єдиними з тим, про що думають, чого прагнуть та заради чого діють. Це стає їхньою суттю й подальший шлях розвитку душі визначає.

350. Саме те, про що люди думають постійно, те і втілюють у житті своєму. Тому думати потрібно про Рода Всебога, Добро і Світло, та через Яргу до Ясни прагнути.

351. Чистота розуму – це вміння відпускати гнів, заздрість, страх, злість та інші почуття руйнівні, які змушують людину відчувати себе нещасною, відокремленою від Всебога та світу.

352. Внутрішня чистота – це усвідомлення своїх думок, вчинків та переконань, щоб виявити та відкинути ті, які не відповідають Зернам Правди, Покону, Відам та Повідам.

353. Чистота розуму – це вміння бачити світ і людей з відкритим серцем, проявляти співчуття і любов до інших, а не судити та засуджувати.

354. Зовнішня чистота повинна проявлятися у турботі про тілесне. Тому треба тримати чистоту на Божниці, у Світлиці^*41, дім постійно прибирати та порядок у ньому підтримувати.

355. Двічі в день купатися й завжди виглядати красиво та охайно, на Свята та Обряди приходити у світлому одязі, шитому Божими Знаками^*42.

356. Чистоту і вірність союзу сімейного берегти, не допускаючи розпусти та іншого любовного співжиття.

357. Зовнішня чистота — це мудрість чисто і вірно дотримуватися повчань Ланцюга Наступності, Першоволхвів, свого Учителя духовного та Наставників, яких він благословив.

358. Неяма Чистоти: внутрішня — помислів і прагнень, радень та обітниць; зовнішня — дій та виконання.

359. Чистота тіла – це чистота їжі, постави, здрава, живодихання, охайність, носіння чистого одягу, підтримання житла в чистоті та порядку.

360. Чистота мови — це дотримання благонравности, правил та краси висловлювань. Чистота думок — відсутність та викорінення негативних почуттів та пороків.

361. В’яма Чистоти — чисте і повне виконання неправедного, недоброго й руйнівного. Чиста взаємодія з нечистими та недобрими людьми.

362. Чистота – одна з найважливіших якостей, яка має проявлятися під час будь-якої дії, в істинному та найкращому виконанні її.

363. Що б не робив праведник — чи то молитва чи служіння, радення Яргою, обов’язок общинний, робота по дому чи виконання обов’язку варни своєї — все має бути чистим.

364. Чиста дія — означає у повному зосередженні та виконанні найкращому. Так душа зміцнюється й очищується, відкриває собі шлях до Ясни та Свободи.

365. Зерно Правди — Відповідальність^*43. Відай, Ману! Випромінюючи зі своєї душі силу життєдайну, Живу — Світло Рода Всевишнього, усі люди, їхній світ навколишній, підтримують та створюють.

366. Думки та образи душі – особисте творення кожного, як і те, що буде створено через них – безпосередньо від людини залежить.

367. Тому всі душі відповідальні за те, як вони світ сприймають і що створюють через свої образи, думки, бажання, діяння та наміри – у минулому, сьогоденні й майбутньому.

368. Людина суть – не тіло, а душа вічна. Кожна її дія, слово та думка залишає білий або чорний слід карни. Тим самим вона впливає на теперішнє й майбутнє, і свою долю творить.

369. У той же час усі душі ніколи не бувають повністю вільні: вони – частини Мої, в Яві чи Праві вони – персти Мої. Тому відповідальні за виконання Дгарни своєї, відданість та служіння.

370. Людина — дитя Моє. Тому повинна діяти як вірний син чи дочка Рода Всебога, вічно пам’ятаючи, що усі здібності її, плоди та досягнення цілком Мені належать.

371. Я ж беру лише малу дещицю від всієї цієї множини, яку даю нескінченно. Щедро благами наділяючи, Я надихаю Дгарні своєю істинно слідувати, та частину цього блага –  десятину та соту світові нести^*44.

372. Тому мудра людина не ототожнює себе з плодами праці, але намагається діяти щиро, чисто та від щирого серця Дгарну свою виконувати.

373. Відповідальність — глибока внутрішня якість, народжена усвідомленням своєї природи, обов’язку та зв’язку з Всевишнім, що проявляється обов’язками перед суспільством.

374. Відповідальність — готовність найкращим чином виконувати усі свої обов’язки, клятви та обіцянки.

375. Чесно виконувати свій обов’язок, ставити спільне вище особистого, а особисте благо — у загальному благу знаходити.

376. Життя — велика Гра Душ. І ніхто не може в ній виграти, якщо Волю Мою не чує і не приймає відповідальності за себе та життя своє.

377. Чим вище праведна відповідальність душі – тим більше її здатність світ змінювати. Тим більше Род Всебог на неї покладається та Попущення більше дає^*45.

378. Відповідальність — це Покон-Дгарна, готовність слідувати Шляху своєму незважаючи на труднощі різні.

379. Відповідальність — це прояв любові та поваги до Дгарни – Вищого порядку. Це мудрість ставити Боже і спільне, Небесне та святе — вище за особисті бажання й мирські уподобання.

380. Відповідальна людина діє з доброї волі, розумно і усвідомлено — з почуття обов’язку та співчуття. Така відповідальність приносить  умиротворення, силу та благодать.

381. Арій не шукає схвалення чи нагороди —він робить правильно і праведно, бо не може інакше. Це означає, що він істинно єдиний з Родом Всебогом у серці своєму, і такі душі дуже дорогі Мені.

382. Неяма Відповідальності — відповідальність за свої думки, бажання, діяння та спонукання, щиро виправляти несправедливо створене, що веде до кривди.

383. Перед Всебогом, суспільством і совістю — усвідомлене та вірне виконання своїх обов’язків: віку, статі, варни, ашраму й положення в суспільстві.

384. В’яма Відповідальності — брати на себе відповідальність за чужу справу, зобов’язання або обов’язок, своє при цьому не виконуючи.

385. Зовні показувати світові відповідальність, але недосягши необхідного, шукати зовнішні виправдання, а  не внутрішні причини у собі.

386. Справжня свобода душі завжди визначається мірою відповідальності, яку вона готова взяти на себе заради блага спільного й власного.

387. Відай, Ману! Все, що людину оточує — ним же й створено: свідомістю, сприйняттям, карною та дгарною. Тому не годиться відповідальність свою на інших перекладати — це гріх і кривда.

388. Люди в Яві народжуються, щоб навчитися бути творцями себе, свого життя та світу навколишнього. Перекладаючи відповідальність на інших — вони позбавляють себе сили, недгарну і некон множать.

389. Для творення життя праведного, радісного і щасливого потрібно істинно відати, приховане бачити й суть Буття чути.

390. Щоб ясно і праведно оволодіти цим Божим знанням, потрібно повному Віданню Покону у відповідального Волхва-Учителя добре вчитися.

391. Зерно Правди — Вірність^*46. Вірність — глибинна якість душі, проявлена ​​як відданість, любов та постійність у намірах.

392. Душа вічна, і вона сповнена знання та блаженства. Її природа – служіння і любов до Всебога, постійність у добрі, істині та служінні.

393. Вірність — природний стан душі, коли вона усвідомлює початкову суть свою і неухильно проявляє її незважаючи на всі події та виклики Яви.

394. Суть вірності арія славного — у дієвому, справжньому і незмінному дотриманні Покону, Від та Повід через Яргу чотириєдину.

395. Вірність потрібно проявляти по відношенню до Всебога, Дгарни, Вчителя та Наставників, громади, сім’ї та близьких.

396. Вірність походить від Віри в Рода Всебога. Завдяки вірі і вірності Всевишньому Вседержителю, через здобуття Єдиного набувається безліч сил, знань, благословень і можливостей.

397. Вища вірність — посвячення себе, свого життя і справ Роду Всевишньому, щире та чесне виконання обов’язків своїх.

398. Вірність — послідовність, надійність і чистота наслідування. Вірність собі та духовним цінностям Покону у життєвих виборах, відносинах та житті.

399. Весь світ, життя, події та обставини змінюються постійно. Тому часто виникає необхідність ухвалити рішення без опори на роздуми ума.

400. Потрібно вміти опертися лише на серце, душу, загальне світорозуміння і свою Віру в Рода Всебога, Покон, Вчителя, духовний шлях Ясни, пряме відчуття і віру в краще.

401. Так проявляється вірність Істині незалежно від суджень тимчасових, припущень, наговорів чи наклепів.

402. Істинна вірність безпосередньо поєднує зі Всебогом, зміцнює волю і дарує велику силу та повну впевненість у майбутньому.

403. Усіх істинно вірних Мені — Я, Род Вседержитель, завжди бережу та захищаю. Підтримую та допомагаю особисто Сам, через Богів, Предків чи людей чистих. Бо подібне на землі притягує подібне з Неба.

404. Неяма Вірності: вірність Всебогу, слідування Покону, Відам та Повідам, Дгарні, Ланцюгу Наступності, Першоволхвам, Волхву-Вчителю та Наставникам, громаді, сім’ї та близьким.

405. Вірність узятим на себе обов’язкам, обітницям і клятвам — варни та ашраму, самайї та посвятам. Вірність сімейному союзу, роду, народу та Родовому Вогнищу.

406. В’яма Вірності — заборонено бути вірним ідеї хибні чи руйнівні, що веде до насильства та несправедливості, чи суперечить Покону.

407. Вірність — не виправдана жертва собою через втрату свободи мислення. Сліпа вірність без здорового глузду, що суперечить іншим Зернам Правди.

408. Вірність цінна, коли вона поєднується з розумом, праведністю та внутрішньою свободою. Істинно шляхетна та вірність, яка усвідомлена, а не сліпа.

409. Зерно Правди – Воля^*47. Це внутрішня сила через єдність із Всебогом, праведна спрямованість дії, настрій внутрішній, який до втілення задуманого неухильно веде.

410. Ясне Відання не стільки через роздум ума досягається, скільки через пряме відчуття Істини і зусилля внутрішнє — Волю до самопізнання.

411. Воля до самопізнання, душі Віду Покону відкриваючи, веде до усвідомлення тотожності свого вищого Я і Святорода, душі та Веледуші Вседержителя.

412. Тільки через Волю усвідомлену людина з колороду причин і наслідків вийти може, щоб у Праву на вічно піднятися. Бо Воля – це головна сила для звільнення та зростання душі.

413. Через Волю радар позбавляється від прихильностей та ілюзій, що до повторних перероджень ведуть, топтання у Яві —  замість піднесення та зростання духовного.

414. Волю і наполегливість необхідно проявляти для втілення  Ярги Покону, Жива-Ярги та Ясни, виконання Обов’язків, Обітниць і Клятв своїх.

415. Завдяки Волі необхідно соб’ю опанувати. Подолати у собі спрямованість до твариної та низької поведінки й мислення.

416. Страху, жадібності, підлості, підступності, нерішучості, слабкості, мінливості, безвідповідальності та іншого.

417. Воля людини цілком і повністю вільна та ніким, окрім Всебога, не обмежена. У той самий час воля арія славного має у праведній цілеспрямованості проявлятися.

418. Виконуючи Дгарну свою, необхідно ставити перед собою Мету Вищу – Ясну та Мокшу, та діяння праведні, які до добра громади та суспільства ведуть. І знаходити у собі силу їх досягти.

419. Воля – це подарунок божественний, який душі дає змогу розвиватися та свою суть пізнавати.

420. Воля проявляється у праві вибору – духовного шляху, способу та образу життя. Маючи Волю люди мають силу — низького позбутися та до вищого піднятися.

421. Або ж навпаки, з тілом та умом ототожнившись, у пристрасті й невігластві загрузнувши —  на місці топтатися і вниз опускатися.

422. Життя —  це сукупність виборів та Воля їм слідувати. Тому потрібно вибирати праведне й до праведного Волю прикладати.

423. Щодня Зерна Правди зрощуючи і підносячи душу – треба до Прави йти. Бо неправедна і зла воля до кривди веде й світів пекельних.

424. Неяма Волі. Самоволодіння, внутрішня сила та праведна спрямованість дії, старанність у досягненні духовної мети життя.

425. Воля до втілення шляху Покону, Жива-Ярги та Ясни, до виконання своїх Обов’язків, Обітниць і Клятв. Подолання у собі низьких якостей та зрощування Зерен Правди.

426. В’яма Волі. Зла воля чи воля до творення зла та руйнування, завзятість у невігластві та пристрасті, гординя та самозвеличення.

427. Зерно Правди — Утриманність^*48. Вона проявляється як стриманість, самоприборкання, самообмеження та помірність.

428. Через стриманість людина верховенство свого вищого Божественного початку душі над низькими тваринними почуттями та бажаннями проявляє.

429. Утримання втілюється як помірність у всьому – у думках, словах та діяннях. Збереження та спрямування життєвої живи всередину, до духовної мети.

430.  Утримання — це розумність та відсутність прагнення зайвого – до варни високої чи становища, влади чи власності.

431. Утримання — це сила володіння собою, протилежність рабству своїх прагнень тілесних і метушні ума.

432. Духовне і вічне завжди вище тілесного. Той, хто здатний приборкати свої бажання, легко досягне успіху в будь-якій справі і істинної мети життя досягне.

433. Зайве прагнення до насолод – це відхід від Кону, марна трата часу і сил, яка до руйнування душі і тіла призводить.

434. Утримання нестяжанням проявляється відмовою від дарів незаслужених, відсутністю прагнення до володіння, забороні на бажання мати не по праву.

435. Стримана людина – це та, яка досягла рівноваги між протилежностями і не має різких перепадів у прагненнях своїх.

436. Тваринний початок приборкавши, істинний яр — над тілом, почуттями і умом своїм панує. До благості здійнявшись, спокійно може робити те, що сам вирішив для себе.

437. Дотримуючись Утриманності — яр стає подібним до Сонця. Його слова мають силу, погляд – проникливість, його присутність – очищує. Його духовна чистота, що виходить зсередини — не показна, а жива та дієва.

438. Утриманність — це вміння та сила подолати нетерпимість до людей чи нетерпіння перед обставинами.

439. Ведист утриманний не має потреби в одурманюванні себе питтям, курінням чи чимось іншим.

440. Він не занурюється в безмежну хіть чи безшлюбність неблагу, а діє відповідно до Обітниць та Ашраму.

441. Праведник утримується від нестримного накопичення тілесного або безглуздої показної бідності та брехливої святості.

442. Утриманність проявляється в силі самообмежити себе для набуття внутрішнього Відогня і Сили Божої, для розвитку душі та успіху життєвого.

443. Вона проявлає себе поміркованістю в їжі, та харчуванні відповідно до своїх обітниць і приписів.

444. Дотримання говінь відповідно до Божих Свят та пори Місяця й Сонця. Харчування – відповідно до рівня своєї Посвяти.

445. Після прийняття Волхва-Учителя і другого народження Раденням потрібно утримуватися від мирського, повсякденного та спрощеного розуміння життя.

446. Утриманність  – це здатність чесно обмежувати себе в пристрастях і прагненнях, вміння їх усвідомити і переродити через радення Жива-Яргою.

447. Це тверде прагнення дотримуватись Кону і вміння перебувати в рівновазі для досягнення Ясни та вищого блага.

448. Неяма Утриманності. Володіння собою, стриманість, самообмеження, помірність та скромність.

449. Відсутність користолюбства, накопичення та прихильності до тілесного. Це відсутність прагнення до крадіжки, придбання чужого чи бажання жити у борг.

450. Утриманність в їжі — харчуватись помірно, чисто, не з пристрасті. У розмові — говорити правду, але м’яко та доречно. У діях не гнатися за задоволеннями, а жити осмислено. У думках — не допускати пожадливості, заздрості й злоби.

451. В’яма Утриманності. Помірність у гуні невігластва — заподіяння шкоди тілу і розуму, що здійснюється з дурості, без розуміння суті.

452. Безглузде утримання — це насильницьке саморуйнування, а не очищення усвідомлене.

453. Кохама — не ворог, а сила, яку потрібно вірно спрямувати через розумне керування бажаннями своїми.

454. Зерно Правди — Совість^*49. Відай, Ману: Я перебуваю в серці кожного, це від Мене походить знання, мудрість і пам’ять, а якщо потрібно й забуття.

455. Завдяки Веледуші кожна істота зі Мною пов’язана, бо Джива завжди зі Святородом єдина.

456. Завдяки цьому всі душі вроджено мають у собі всі знання та якості Божественні.

457. Совість – це прояв вічного зв’язку, вродженого знання про добро і зло, яке походить від Свідомості Всебога, що перебуває в серці кожної істоти.

458. Кожна людина може чути беззвучний голос Вседержителя в серці своєму і завжди може відрізнити істинне від хибного, вічне від тимчасового, духовне від тілесного.

459. Прислухаючись до душі своєї, праведна людина завжди чує голос Совісті – Божественну звістку та оцінку її думок, бажань і дій.

460. Кожен арій славний — ясно відати покликаний, що Род Всевишній є причиною, що визначає початок Шляху душі нашої, самим Шляхом і його закінченням.

461. А совість – це його зірка дороговказна, дороговказ і мірило праведності. Це сила і здатність усвідомлювати і правильно оцінювати вчинки свої — з погляду Всебога.

462. Слухаючи свою Совість, мудрі чують голос Всевишнього в собі. Тому завжди треба прагнути душу в чистоті та праведності тримати.

463. Коли душа очищена, вона спирається не на ум, а на розум, а значить здатна чути голос Совісті як спрямовуючий дороговказ шляху духовного.

464. Коли людина йде за покликом совісті, вона слідує голосу Всебога в серці своєму. Отже зцілює душу, йде шляхом дгарни і до Мокші просувається.

465. Неяма Совісті. Сила та здатність усвідомлювати й вірно оцінювати свої вчинки. Божественна поведінка.

466. Отримання знання від Всебога через стани Ярги. Почуття нравственної відповідальності за свою поведінку перед оточуючими людьми та громадою.

467. Оцінка себе та своїх вчинків з погляду Всебога, у разі потреби щире каяття та покаяння через добрі справи.

468. В’яма Совісті. Спотворене сприйняття на основі невігластва і пристрасті. Прийняття собі та розумування за голос совісті. Нездатність відрізнити справжнє веління совісті від обумовленого бажання.

469. Хибна совість — це розумування, позбавлене розрізнення відичного. Ум, що не розрізняє добро і зло, дгарну і недгарну, так само як і дії, що підлягають та не підлягають виконанню — замутнений й неосвічений.

470. Совість чиста, коли ум чистий і розум Яргою розкритий. Коли душа наповнена віданням Покону, Від та Повід і служінням Всебогу й Волхву-Учителю.

471. Зерно Правди — Саморозвиток^*50. У Покон-Дгарні саморозвиток — це шлях повернення душі до своєї початкової сутності, а не просте вдосконалення особистої собі своєї.

472. Це усвідомлений і цілеспрямований розвиток та прояв вищих якостей духу, душі й тіла для виконання Дгарни своєї.

473. Глупці розвивають себе задля досягнення багатства, влади, успіху і слави, а мудрець зростає у смиренності, знанні, співчутті та самоусвідомленні.

474. Славлячий Праву — замість примноження гордині, усуває її, і тоді все потрібне, все те, що веде його до щастя, з’являється саме по собі.

475. Саморозвиток — це шлях поєднання з Вищим. Через Джура-Яргу, Карна-Яргу, Віда-Яргу та Жива-Яргу праведний яр до Мокші та Услади йде.

476. Це розвиток самоусвідомлення, мудрості, духовної волі та праведного мислення, цілісного сприйняття та всієї суті своєї під керівництвом Волхва-Учителя.

477. Саморозвиток — це очищення свідомості і ствердження у вищому. Через радення, що живить гуню благості — стани Ярги, жертовність, правдивість, живе харчування, оволодіння тілом, почуттями та умом.

478. Це постійне самоосвіта, самонавчання, розвиток розуму та навчання ума, пошук нових знань та глибини станів священних.

479. Мета саморозвитку — не стати кимось іншим, а згадати, ким душа є витоково. Це насамперед зростання внутрішне, а не зовнішне накопичення тлінних речей.

480. Це шлях до Мокші через пробудження вічної суті своєї духовної, а не пиха заради попускання в собі початку твариного.

481. Саморозвиток проявляється у самовишколюванні та накопиченні внутрішньої сили, тапи — жарвогню^*51 та спрямування його до вищого, Ясни та Свободи.

482. Цей шлях розвитку проходить через невігластво, пристрасть, благість і ще вище та далі — у світ Прави божественний.

483. Саморозвиток спрямований на створення і виховання своєї доброї вдачі та божественних якостей особистості через праведне поєднання 16 Зерен Правди між собою.

484. Розвиток — це самоприборкання, самоосвіта, самопіднесення. Що неможливо без навчання у людей вищих та обізнаних.

485. Без живого прикладу та постійного настанови у раденні високого духом Вчителя та Наставників — духовне зростання утруднене.

486. Бо тільки висока, світла та праведна душа може учня до вищого підняти, з вищим поєднати та в Ясні утвердити.

487. Все у світі є навчання, всі душі навчаються одна в одної. Кожен для когось учитель, а для когось учень – разом усі ви, учні Мої, учні Рода Вседержителя.

488. Неяма Саморозвитку — усвідомлений і цілеспрямований розвиток та прояв вищих якостей душі й тіла для виконання своєї Дгарни, досягнення Ясни й Мокші.

489. Пізнання себе і світу, розвиток духовного розуму, душі та тіла під керівництвом Волхва-Учителя. Вивчення Покону та відичних писань й дотримання чотириєдиної Ярги.

490. В’яма Саморозвитку — робота над зовнішнім без внутрішнього самовдосконалення посилює занурення в Майю.

491. Заборона на надлишкове прагнення до саморозвитку тимчасового та тлінного замість зміцнення вічного та витокового.

492. Відання без справжнього радення — є образою Священного. Без живої передачі Відання, лише гординя та самовдоволення зростає.

493. Для саморозвитку істинного потрібен Ланцюг Наступності, Волхв-Учитель, Покон, Віди та Повіди. Без цього істинне значення Ярги й саморозвитку губиться у затьмаренні.

494. Зерно Правди — Благочестя^*52. Це здійснення дій, відповідних Дгарні, накопичення духовних заслуг та тонкої духовної живасакті, що веде до Звільнення.

494. Відай, Мир-Ману, Свагура! Кожен вчинок людини або благочестя породжує, або неблаге — те, що до гріха і кривди призводить.

495. Благосні дії з наміром дотримуватись Істини, виконувати Дгарну та служити іншим збільшують благочестя — яке свідомість очищує.

496. Благочестя — це благородна, високонравча, бездоганна, праведна поведінка, мислення та наміри.

497. Благочестя проявляється внутрішньою гідністю людини та благородством душі. Діями, що приносять благо і людині, і суспільству.

498. Це визнання праведних якостей та дотримання їх на ділі, прагнення дотримуватися їх у особистому житті та спілкуванні з іншими.

499. Навіть коли людина недобре чинить, благочестивий дивиться на це з точки зору доброти, дозволяючи їй лице зберегти і самій виправити скоєне.

500. Благочестива людина відмовляється бачити в людях низькі якості і тлумачить їх прояв лише з точки зору добра та допомоги в усвідомленні Істини та Праведності.

501. Життя в благочесті – це коли людина не підлаштовується під людей, а йде до Світла і Прави, зберігаючи свою честь бездоганною передусім перед Всебогом.

502. Воно проявляється як допомога ближнім, старшим, відаючим, благодійність та радогоща^*53.

503. Благочестя — це підтримання чистоти в Храмах та Ашрамах, відносинах духовних братів і сестер, проведення свят, продовження роду та допомога людям в цілому.

504. Коли хтось чинить неправедні дії, благочестива людина не опускається до того, щоб так само чинити або його засуджувати, бо прагне вона — свої думки, почуття та дії в благості зберігати.

505. Благочестива людина спрямована не на накопичення тілесних благ, а на досягнення якомога вищих стосунків із Всебогом, Божественним світом та людьми чистими.

506. Благочестя – це сукупність усіх благих справ, накопичення карни благої, яка дозволяє кожному праведникові бажаного досягати.

507. Воно дає людині народження у сприятливій сім’ї, духовний розум, зустріч із Волхвом-Учителем, все те, чого її душа забажає.

508. Але якщо людина замість спрямування своїх Заслуг Духовних на досягнення Ясни і Мокші прив’язується до плодів благочестя —багатства, насолод, становища свого — вона у колороді застргаяє.

509. Вищий прояв благочестя — це не просто діла благі, а Джура — віддане служіння Всебогу.

510. Благочестя — це дія божественна, яка до карни не прив’язує, а до Свободи підносить.

511. Неяма Благочестя. Дотримання Істини, благородна, високоморальна, бездоганна та праведна поведінка.

512. Сприйняття світу з погляду благості, благодійність і жертовність.

513. Допомога людям і постійне творення добрих справ в ім’я Рода Всебога, як чисте служіння.

514. В’яма Благочестя. Лицемірство, створення образу благочестя, показна ввічливість і брехлива духовність, без смирення в сердці, чесності та прагнення до Істини.

515. Справжнє благочестя — це чистота спонукання і внутрішня відповідність дгарне, божественна поведінка, яка душі Праву відкриває.

516. Зерно Правди — Набожність^*54. Я — Род Всевишній — Вища Свідомість божественна, вічне, неподільне, безмежне і сама божественність як така.

517. Я не чийсь обмежений особистий Бог, Я — Прародитель Всесвіту й сама сутність буття. Я присутній у кожному образі та прояві, і одночасно Я поза будь-якими образами та втіленнями.

518. Все існуюче: свідомості, тіла, сили, думки, звуки, дії — це «Я». А Набожність — це вміння бачити і відчувати Мене у всіх цих явищах, істотах та природі.

519. Все є Святород  —  Моя Свідомість Вища, тому насправді не існує священного і мирського, все єдине зі Мною.

520. Тому, коли люди у священних станах Ярги вдивляються у світ, навчаються в нього, слухають і розуміють його знаки та підказки – вони навчаються у Мене, і завдяки цьому швидко ростуть духовно.

521. Завдяки цьому кожна подія, явище, Божество, дух чи людина стає брамою до Божественного, бо все єдине у Святороді — Я і все Світотворення.

522. Все є Всебог, це означає, що все, що відбувається у всіх світах  —  це Воля Моя або Попущення тимчасове. Все це суть Гра  —  для розвитку душ.

523. Тому справжня Набожність — це уважність, піднесена свідомість, смирення, терпіння та внутрішня стійкість.

524. Все події та труднощі життя людського  —  це Шлях навчання, розвитку та очищення, а не кара або покарання.

525. Тому будь-яка дія  —  від прибирання житла до спілкування з людиною – може бути Поклонінням та розкриттям Божественного.

526. Дією не заради плодів, а заради Всебога, що перебуває у всьому  —  Карна Ярга. Справжня Набожність  —  це вміння проживати кожну мить з усвідомленням присутності Божественного.

527. Це стан свідомості, у якому навіть звичайні дії священними стають. Якщо вони здійснюються з любов’ю та увагою, як підношення Всебогу.

528. Перебуваючи в плинності світу, то хто йде шляхом Ярги Покону покликаний прагнути усвідомити і проявити Рода Всевишнього всередині себе та в інших, які разом з ним прагнуть.

529. Набожність  —  це тверда віра в Рода Всебога, Вишніх Богів, Предків, Древо Прихистку і Ланцюг Наступності Учнівської, у свого Волхва-Учителя, Покон, Віди і шлях Ясни.

530. Набожність проявляється щоденною відданою молитвою, раденням колословом і живословом, дотриманням Свят та Обрядів.

531. Це вивищення душі і тіла  —  Яргою, вивчення і читання Покона, Від та Повід, щире прийняття та навчання у свого Волхва-Учителя.

532. А також набожне слухання Святарів і Наставників Радення Сварожого та інших праведників, Ясни досягнувших.

533. Виконання духовної радення, карбування, покаяння, самообмеження для саморозвитку та Вогняні Обряди жертвоприношення.

534. Набожність  —  це прагнення проявити Всебога через своє життя, у собі та своєму колі творення. Це пряме втілення Прави у Яві.

535. Щира Набожність проявляється через любов до Всевишнього і любов до служіння Йому.

536. Якщо набожність бездоганна, то людина живе у стані блаженства божественного і святості досягає.

537. Набожність завжди проявляється через прагнення до благості та розчинення всіх своїх низьких схильностей. Через власне радення, досвід Шляху духовного та допомогу свого Вчителя й Наставників.

538. Істинна віра у Всебога звільняє розум від занепокоєння та страху, наповнює душу радістю та вічним щастям.

539.Вона поєднує людину з Родом Всевишнім, обожнює, допомагаючи лад тримати в душі і тілі, та життя змістом наповнює.

540. Неяма Набожності. Особливий стан ума – пам’ятання, що все перебуває у Всебозі та є Його проявом. Тверда віра, поклоніння Роду Всевишньому.

541. Постійне вивчення Покону, Від, Повід та Священних писань відичних, карбування, повторення молитов, колослів, живослів.

542. Відчуття і слідування Божественному Потоку Життя. Любов до Всебога, Бога і Предків  —  і любов до служіння Їм.

543. В’яма Набожності. Неусвідомлена, бездумна обрядовість. Духовна гординя, випинання своєї побожності та духовності.

544. Пусте багатослів’я, обговорення та осуд радення інших людей. Справжній Яр — нікого не засуджує. Лицемірство в дотриманні Покону, Від та Повід.

545. Вчи людей, Ману! Коли учні засіватимуть Зернами Правди душу свою, то зберуть щедрий урожай щастя та радості, сили та мудрості.

546. Душі від цього почнуть Світлом Рода Вседержителя світитись та солодкоголосим звучанням Прави наповнюватися.

547. А після смерті тілесної, з Матінкою Славою піднімуться в Сваргу Небесну, де знайдуть життя вічне і благе у вищих божих світах з Богами Вишніми та в Роді Всевишньому, самі Богами стануть.

548. Уважно вислухавши, благав Мир-Ману: «Скажи, Батько батьків, Вчителю вчителів, як коротко в Карбі Святому висловити цю нескінченну мудрість шляху Прави та праведності, яку ти розповів мені?».

549. Річу тобі, дитя Моє, Карб Життя Праведного: «Живіть у світі за Правою, Кривду обходьте, а Правду шукайте, і матимете життя вічне з Богами в Роді Великому!».

550. Відайте, істинно таке повне трактування Карба Життя Праведного, Віди Прави Святого Покону, повідане Миру-Ману Свагурі самим Родом Всевишнім.

---

СЛОВНИК

НАЗВ І ПОНЯТЬ

Суть Перша. Карб відання Життя Праведного.

1. Услада-Мокша (Слада-Мокша)
Звільнення через близькість і набуття особистого спілкування з Родом Всевишнім на Луках Рода. Участь у Його Іграх, спільнота Всебога, співдружність і співдія.

Душа стає Богом у Всебозі, цілковито поєднується зі Всевишнім, але зберігає свою індивідуальність і стає Його супутником. Це стан максимального щастя, радості та блаженства, сили й можливості (деяке поєднання саюджі та саміп’я). Це найвища мета душі в усіх втіленнях. Вершина вершин Покону, Ярги та Ясни.

2. Правомірно і істинно речуть.
У Славяноарійському Відизмі (Відичному Православ’ї) — правомірно відаючим вважається та людина, яка дотримується настанов Покону, Від і Повід, повчань Першоволхва Радення Сварожого та свого Волхва-Вчителя.

Той, хто отримав належну освіту, посвяту і належним чином її виконує відповідно до варни та ашраму, неухильно дотримуючись приписів свого становища.

Тоді його настанови й проповіді вважаються істинними та авторитетними. Бувають випадки, коли відаючі — втрачають чистоту. Тоді з них знімається святість посвяти, духовний чин і право говорити від імені Родового Вогнища, Ланцюгу Наступності й виступати відаючим.

3. Прожити її щасливо.
Головна мета Покону, Віри-Віди Прави та Шляху Ярги — допомогти людині пізнати саму себе, для творення свого життя у щасті. Виконуючи свою дгарну, живучи праведно і накопичуючи духовні заслуги, опанувавши розумом, почуттями й тілом за допомогою Ярги — кожна людина здатна поєднатися зі Всебогом і здобути щастя як на Землі, так і на Небесах.

4. Яргою приборкані
Людина має в собі тваринну природу й схильна до ототожнення з тимчасовими речами — це може призводити її до болю й страждань, незадоволеності життям і нещасть. Щоб уникнути цього, Покон закликає приборкати себе — навчитися керувати й опанувати свій розум, почуття та тіло. Завдяки цьому досягається щастя й Мокша.

5. Розум заспокоїти
Це означає приведення розуму в стан внутрішнього спокою, зосередженості й звільнення від тривожних думок, бажань і почуттів. Це один із ключових кроків на шляху до самопізнання та духовного Звільнення (Мокші).

Покон розглядає розум (клуб’є тіло, ментал, манас) як інструмент сприйняття, але не як істинне «Я». Істинне «Я» — це Джива (духовне Я, свідомість, атман), незмінне й вічне. Проте тривожний ум затьмарює це знання.

Коли ум спокійний, він стає ясним і проникливим, як гладка поверхня води, в якій відображається Істина. Без спокійного ума неможливо досягти глибоких станів Ярги (медитації), бо думки й емоції відволікають.

Труднощі та страждання з точки зору Відизму часто виникають через прив’язаності, страхи та ілюзії (майю), що живуть в умі. Заспокоївши ум, людина позбавляється цих джерел страждань.
Мета — усвідомити себе не як тіло чи ум, а як Дживу (атмана). Це можливо тільки в тиші ума.

6. Яргою живучи.
Ярга — це система саморозвитку духу, душі й тіла, пряме втілення Покону (Віди Прави); те, що в Індії стало називатися йогою, але в Слов’янському Відизмі зберегло свої первісні особливості.
Ярга — це шлях усвідомленого життя, внутрішнього розвитку та єднання з вищою свідомістю Соколом‑Родом (Святородом) і Дживою (атмою).
Ярга — це шлях Звільненні (мокші) або повне пробудження свідомості, коли людина усвідомлює свою істинну природу як Дживу (атман) — вічну, божественну, незмінну сутність, відмінну від тіла, розуму й «его».
До цієї мети ведуть різні прояви шляху Ярги:

Віда‑Ярга (джнана‑йога) — через знання й розмірковування,

Джура‑Ярга (бхакті‑йога) — через любов і відданість,

Карна‑Ярга (карма‑йога) — через безкорисливе служіння,

Жива‑Ярга (раджа‑йога) — через медитацію та внутрішню дисципліну.

7. Правду творити.
Правда — праведна, богугодна дія, спрямована на виконання Дгарни, що відповідає Істині, Благу й Красі, Покону та Відичному знанню.

Творити Правду — жити праведно, бути живим уособленням істини, добра й справедливості; чинити добро згідно з Дгарною (призначенням).

8. Чотириєдина Дгарна.
Рота‑Дгарна, Варна‑Дгарна, Ашрама‑Дгарна, Сва‑Дгарна. Докладніше — примітка 10 («Словник Карба ведання Шляху»).

9. Вища Мета.
Вища мета життя в Поконному Відизмі — це Услада‑Мокша (Слада‑Мокша). Вона досягається самопізнанням і саморозвитком упродовж багатьох втілень. Мокша дарує Буття (вічне життя), Щастя, Блаженство, Любов і Відання (Знання).
Вища мета — найбільша самореалізація душі через повне злиття зі Святородом і Веледушею Рода Всевишнього (із Всебогом) у процесі еволюційного саморозвитку шляхом Ярги (медитації). Свобода від пристрасних бажань, прив’язаностей і страждань, звільнення з Колороду внаслідок очищення свідомості.

Стан найвищого спокою й блаженства, знання, любові, радості, відради, вічності й насолоди. Ярга дарує Ясну, Ясна приводить до Мокші, Мокша дарує Усладу.

10. Цілі нинішнього втілення.
У процесі руху до Услади‑Мокші як вищої мети, у кожному втіленні душа має свою особливу мету, призначення, завдання та уроки, проявлені як сва‑дгарна й карна (доля). Досягнувши їх, вона підноситься вище у своєму розвитку.

11. Не по Праві.
Діяти не по Праві — означає порушувати Божественний порядок (Покон‑Дгарну, Рота‑Дгарну), іти проти Божественного Замислу, конів (законів) Світотворення та суспільства.

Жити всупереч Покону, совісті, 16 Зернам Правди й істинній природі людини. Такі дії ведуть до духовного саморуйнування, спотворення буття, страждань, відриву від Рода й руйнування гармонії (гріху, кривди, недгарни, некону).

12. Нарака (Темна Нава, Пекло, Ад, Пекельні світи).
Святоруське слово: «на» (куди) — «рака», «с» (звідки) — «раки». Буквальне значення — відхідне місце Всесвіту, місце бруду, відходів і нечистот. Нарака складається з 21 рівня (лок), серед яких є холодні й гарячі світи покарання та покути.

13. Сходоверша — ієрархія.

14. Роту Буття.
Рота (рита, рата, рта) — вічний закон, принцип циклічності (ротації), закон змін (дао) — основа Дгарни (призначення) й Колороду Буття.

15. Жити по Праві.
Права — це Божественний світ, порядок і закон, встановлений Родом Всебогом, Богами та Предками.
Жити по Праві — означає жити у злагоді з Дгарною — вічним законом Всесвіту, слідувати своєму призначенню (сва-дгарні), діяти за совістю, з повагою до Божественного, людей, природи й самого себе.

Це спосіб життя, заснований на істині, безкорисливості, чистоті й внутрішній дисципліні. Проявляється у виконанні свого обов’язку в родині, суспільстві, духовному житті, у вчинках без прив’язаності до плодів, не заради вигоди, а заради служіння, миру й загального блага. Постійна праця над собою: спостереження, мовчання, зосередженість, споглядальність.

16. Поки не прокинуться.
Прокинутися або пробудитися у Відизмі — це усвідомити свою істинну природу як Дживи (духовного Я, атмана), окрему від тіла, розуму та собі (его). Це момент, коли людина ясно бачить: «Я — не тлінне тіло і не мої думки, а вічна, незмінна свідомість».

Пробудження веде до Звільнення (Мокші) — виходу з кола страждань і перероджень (Колороду).

Пробудження від сну майї, карни й внави відбувається у міру готовності душі в процесі її перероджень та виникнення життєвих ситуацій, які ведуть до розототожнення з тілом, почуттями та розумом, прямого переживання Дживи як чистої Свідомості й набуття внутрішньої злагоди, спокою та свободи.

17. Обрати собі Волхва-Учителя.
У Відизмі вибір Волхва (духовного вчителя, гуру) — це священна й глибоко особиста подія, яка вважається одним із найважливіших кроків на шляху духовного розвитку.
Це усвідомлений пошук духовного наставника, який здатен провести людину по шляху духовного зростання, допомогти розкрити потенціал і досягти Ясни (просвітлення).
Кандидат в учні (радарі) має бути готовим до трансформації, а Волхв, зі свого боку, має володіти якостями істинного Наставника: мудрістю, співчуттям та досвідом.
Волхв Покону — це живий носій знання, який не лише навчає, а й надихає власним прикладом, очищує свідомість учня через чотириєдину Яргу.

Це духовний провідник, який досяг Ясни, майстер, який допоможе провести від темряви невігластва до світла Відання. Він — втілення Покону й Дгарни, чистоти й мудрості.

Зустрічі й спілкування.
Кандидат зустрічається з потенційними Учителями, слухає їхні настанови Покону, спостерігає за їхньою поведінкою та взаємодією з учнями. Важливо відчути, наскільки комфортно та безпечно вам поруч із цією людиною.

Оцінка якостей Волхва.
Справжній Волхв (гуру) повинен мати бездоганну моральність і чистоту, глибоко знати Покон, Віди й Повіди (відичні джерела), мати здатність спрямовувати й надихати учнів. Він має виявляти безкорисливу відданість шляху Просвітлення й мати особистий досвід досягнення Ясни.

Внутрішнє відчуття.
Слід прислухатися до своєї інтуїції. Якщо при спілкуванні з учителем виникає відчуття спокою, натхнення й упевненості в його наставництві — це може бути знаком, що це ваш духовний учитель.
Волхв обирається серцем, але й розумом, за внутрішнім відгуком: «Ця людина живе Істиною». Обов’язковою є особиста симпатія й взаємне тяжіння. Відична мудрість каже: «Коли учень готовий — з’являється вчитель».

Відмова від ілюзій.
Не варто шукати Учителя, який обіцяє швидкі результати або легкий шлях досягнення Ясни. Духовний розвиток вимагає часу, терпіння й зусиль.

Відданість і служіння.
Після вибору Волхва учень має присвятити себе служінню йому та практиці духовних принципів, яким навчає Учитель.

Зрештою, вибір Учителя — це особистий, інтуїтивний процес, що передбачає ретельне вивчення та оцінку якостей наставника, а також глибоку внутрішню працю й відданість духовному шляху.

18. Сарана, що «метеликом» ніколи не стане.
Метафора: у Відизмі учня часто порівнюють із гусеницею, яка стає лялечкою (самообмежує себе через Яргу), а потім — метеликом, який досягає Ясни (просвітлення). Людина, що живе в невігластві й пристрасті, діє як сарана, тому не зможе досягти просвітлення.

19. Спонукання (святоруське).
Те саме, що й «мотив» (латинське). Тобто причина або рушій сили діяльності (гуна, гунья).

20. Бриніння (святоруське).
Те саме, що й «вібрація» (латинське).

21. Ладуючи (святоруське).
Те саме, що й «гармонізуючи» (латинське).

22. Собь.
Те саме, що й «его».

23. Обіти тапи.
Тапи, тапа (святоруське) — тепло, жар; те саме, що й «тапас» (санскрит). У Поконі обіти (аскези) називаються «тапи» й мають глибоке духовне значення: вони служать очищенню розуму, зміцненню волі, спалюванню карни та наближенню до Істини (Дживи, Святороду).

Тапа у відичній традиції — не відмова заради страждання, а свідоме обмеження тваринного начала заради внутрішнього зростання, контролю над почуттями й наближення до Божественного.

24. Навчають поле орати.
У відичній культурі поле (санскр. кшетра) — це глибока метафора людського тіла, розуму й долі. Людське життя — це поле для духовного обробітку. Все, що ми робимо — це сівба. Плоди залежать від насіння (наміру) й догляду (практики, дії).

Що означає орати, «обробляти поле»?

Очищати тіло й розум. Як поле очищають від бур’янів, так і людина має усувати бажання, гнів, заздрість, «его».

Сіяти добрі насінини (карну). Кожне слово, думка й учинок — це насіння. Що посієш, те й пожнеш. Покон каже: «Карна — як насіння, яке сходить у свій час».

Живити й доглядати (радіяння, садхана). Поле потребує догляду — як і душа потребує живослова (мантри), молитви, обряду, медитації, служіння, знання.

Очікувати плодів у смиренні. Не зривати плоди завчасно, не пишатися результатами — це частина внутрішнього зростання. Мудра людина розуміє, що вона — душа, а не просто поле (тіло), і палає Жива‑Яргою — що веде до Звільнення.

25. Істина.
Істина (сатья) й правдивість (сатьям) — це фундаментальні сили світотворення, на яких тримається все існуюче.

Істина — це те, що вічне, незмінне, не підвладне ілюзії (майї). Правдивість у людині — прояв цієї вищої Істини в мовленні, думках і вчинках.

26. Любов.
Любов (према, бхакті) — це божественна сила єднання, суть самого життя, прояв Святорода в дії. Це стан свідомості, де зникає «его» й розкривається єдність з усім сущим.
Любов — це вираження Всебога як чистої, безкорисливої свідомості.
Любов (джура, бхакті) — це шлях любові до Божественного, що веде до звільнення (Мокші).
Безумовна любов (према) — найвища форма любові, що не залежить від об’єкта, часу й форми.
Справжня любов проявляється як віддача, служіння, пошана, єдність, а не володіння.

«Любов — це коли інший стає тобою, а ти — ним, і більше немає “іншого”».

У Поконі відична любов — це повернення до свого істинного Я через серце (Дживу, духовне Я).

27. Повне звільнення
Те саме, що й Услада-Мокша.

28. Справедливість
Справедливість — з Правою діяти, тобто це дія в Істині. Вона виходить не з бажання покарати, а зі стремління відновити лад. Вона ґрунтується на Роті (ріта, рта) — первозданному порядку Всесвіту. Справжня справедливість завжди виражена через благість (саттву) — ясність, співчуття, мудрість. Істинна справедливість — це Світло, що повертає душу до Джерела.

29. Праведність
Праведність — це Дгарна (дгарма), те, що веде (до) гарного (красивого). Те, що відповідає Істині, несе Благо і Красу. Дгарна — це вічний закон, згідно з яким усе у світі перебуває в порядку, істині й рівновазі.
У Поконі — це життя у злагоді з Дгарною, коли кожна дія, слово і думка відображають Істину, Чистоту і внутрішню Совість.

Праведний — той, хто не відхиляється від Істини навіть у самотності. Це слідування своєму обов’язку та Істині завдяки ясності свідомості. Шлях до Звільнення, а не до якоїсь зовнішньої правоти.

30. Сота і десятина
Десятина — це добровільне присвячення частини (зазвичай 10%) своїх доходів, часу або зусиль Роду Всевишньому чи духовному служінню як акт вдячності, довіри та визнання вищого начала в житті.
Десятина в Поконі у духовному та філософському сенсі — це символ внутрішнього акту жертви, принесення і довіри Вищому, вираження вдячності за все, що людина має, визнання того, що все належить Божественному Джерелу.
Десятина — це принцип повернення: душа повертає частину отриманого — як знак зв’язку, любові та участі в підтриманні духовного порядку.
Це не плата і не податок, а добровільне служіння і участь у сакральному енергообміні Всесвіту, де дарування — це основа отримання, бо воно відкриває потік благодаті.
Десятина очищує серце від жадібності, прив’язаності, гордині й утверджує в людині чесноту щедрості, віри й вдячності. Як духовна заслуга — вона відкриває шлях у Праву і допомагає її досягти.
Десятина в широкому сенсі — це відичний спосіб життя, де людина прагне віддавати частину себе — часу, уваги, любові, мудрості — на служіння Божественному та світу.
Десятина працює лише тоді, коли це робиться добровільно й без насилля, сама людина та її совість ухвалюють рішення куди і на що будуть спрямовані ці ресурси.
Сота — це сота частина заробітку, доходу чи прибутку (частина десятини), яка віддається Волхву-Учителеві як символ найглибшої поваги, смирення і духовної відданості учня. Це найтонше приношення не за законом, а за любов’ю й внутрішнім осяянням.
Якщо десятина — це вираження відданості Богові, то одна десята десятини (сота від усього) — це вираження відданості Учителеві:
Учитель — це жива брама до Вищого. Віддаючи соту, учень виражає вдячність за те, що через нього постійно йде Світло і Знання, Благодать і Сила, що веде до Ясни (просвітлення і пробудження).
У відичній культурі жертвоприношення Волхву-Учителеві сотою (мінімально) і десятиною (вважається найкращим) вважається великим благословенням для дарувальника.

Десятина і сота — підтримують наступність знання (Ланцюг Наступності) і виражають не просто пошану, а вічне збереження священного каналу передачі Істини та наповнення благом учня.
Десятина — це честь і совість, добровільна відповідальність перед Всевишнім, сота — це мінімальний обов’язок праведності, і вона повинна бути завжди.

31. Мир — Мир (шанті)
У відичній культурі — це не просто відсутність зовнішнього конфлікту, а глибокий внутрішній стан спокою, гармонії та єдності з Дгарною і Святородом — Брахманом (Вищою Істиною). Це фундамент духовного розвитку й шлях до Звільнення (Мокші).
Мир як внутрішній спокій — це стан умиротвореного ума, в якому зникають хвилювання, пристрасті, страхи й бажання. Такий розум стає дзеркалом Істини й здатен до істинного самопізнання.
Мир народжується, коли людина живе відповідно до Дгарни — свого призначення й універсального морального закону. Мир — це знак того, що душа в злагоді зі Всесвітом.
Ярга (йога), медитація, Яг’ї (жертвоприношення), живослова (мантри) і праведні дії очищують свідомість і приводять до Миру.
Той, хто здобув мудрість, перебуває у вищому спокої. Без Миру — немає ясності. Неспокійний ум не може пізнати тонкі істини, а духовне сприйняття розкривається лише у тиші серця.
Мир — це брама до Ясни. Яр не може досягти злиття зі Святородом, не вгамувавши хвилювання ума.
Мир — це аромат благості. Там, де панує Мир, живе чистота, доброзичливість, благоговіння і присутність Вищого.

Мир — це не мета, а Шлях. Це той стан, у якому людина стає посудиною Божественного світла. Мир — ознака зрілості душі, свідчення глибокого зв’язку з Істиною й основа будь-якого справжнього духовного зростання.

32. Шану здобуває
Шана (святоруське) — це повага, але також і спокій (шанті — санскрит), спокійність (мир) як результат внутрішніх і зовнішніх досягнень.

33. Життя в присутності
Це глибокий духовний стан, коли людина живе не в потоці автоматичних думок, спогадів та очікувань, а в усвідомленому й цілісному «тут і тепер», з увагою до Божественного в кожній миті.

34. На язиці у радаря — мова про постійну молитву.

35. Повне зречення
У відизмі Покону зречення — це тяга (санскр. – тьяга) і рахманство (санскр. – санньяса). Під зреченням розуміється не втеча від світу, а найвища форма внутрішньої зрілості, що виражається у відмові від прив’язаностей до тілесного, егоїзму й бажань плодів своїх дій.
Зречення — це шлях до свободи, не до відкидання життя, це життя в Істині заради Ясни й Мокші.

Основні види зречення у відичній традиції Покону:

Карна-тяга — зречення від плодів дій. Це зречення практикується в карна-ярзі. Людина продовжує виконувати свої обов’язки, але не прив’язується до результату, діючи заради Дгарни, а не заради вигоди. Яр, відкинувши плоди дій, завжди досягає спокою.

Віда-тяга — зречення через знання. Вище зречення через пізнання Дживи й Святорода. Той, хто відрікається, не відмовляється від дій, а бачить у них ілюзорність, знаючи, що він — не тіло, не розум, а чиста Свідомість.

Джура-тяга — зречення через відданість. Відмова від собі (его) і повне вручення себе Божественній Волі. Людина живе в любові та служінні не заради себе, а як знаряддя Бога.

Дума-тяга — (весь у своїх думках), відчуженість від зовнішнього, занурення в себе, безпристрасність, внутрішнє зречення. Це не відмова від зовнішнього, а глибинна свобода від прив’язаностей, бажань, обумовленостей.

Рахманство — повне зречення від мирського життя.

Рахманство (пурна-санньяса) — відречений спосіб життя. Рахман відмовляється від мирських прив’язаностей, таких як родина, багатство і соціальний статус, щоб присвятити себе духовним практикам і пошуку Ясни й Мокші. Часто — як останній ашрам життя або свідомий вибір духовного шляху.

Карна-Рахманство — часткове рахманство. Людина працює й виконує свої обов’язки, але внутрішньо прагне до Ясни.

Джура-Рахманство — служіння рахманством. Приймають священнослужителі: кудесник (мале рахманство), жрець, відун, волхв (благе рахманство), відаючий у повному рахманстві (велике рахманство).

36. Уловити порожнечу
У медитативній практиці — це вислів, який часто описує мить осягнення глибокої тиші, відсутності форми, концепцій, «я» й об’єктів сприйняття. Це зупинка у проміжку між думками, коли розум не чіпляється ні за що.
Усвідомлення, що сприйняття відбувається, але все вільне від фіксованої сутності. Присутність без суб’єкта — просто буття, усвідомлення без форми, розчинення і єдність спостерігача та спостережуваного.

Це сприймається як тиша, свобода, легкість, відсутність ментального шуму, ясне усвідомлення, внутрішня тиша і спокій — навіть якщо зовні щось відбувається, відсутність «я» як окремої сутності, без страху чи замішання. Іноді — відчуття зникнення меж тіла, простору усюди.

37. Ненасилля (ахімса)
Ненасилля — це принцип неспричинення шкоди живим істотам ні думкою, ні словом, ні ділом. Це найвищий шлях, найвища дгарна, найвище підношення Всебогу. Коли яр укорінений у ненасиллі, тоді вся ворожнеча зникає в його присутності.
Усе в світі — прояв Рода Всевишнього й поєднане Його Духом, тому нашкодити іншому — означає нашкодити собі. Зберігаючи ненасилля, людина входить у гармонію із Законом Буття (Ротою, Дгарною).

Ненасилля — не боягузтво, а внутрішній стан свідомості, в якому навіть боротьба може бути досконалою, якщо вона позбавлена ворожнечі й собі (его). Це не просто пасивна поведінка, а активний стан любові, терпіння, співчуття.
Ненасилля — це врата до істинного знання (відання), любові (джура) й звільнення (мокша).

38. Священний обов’язок Перунича
Священний обов’язок Перунича — це священний обов’язок захищати ближніх, батьківщину та державу. Захист ближніх і Ненасилля не суперечать одне одному, якщо діяти свідомо, без егоїзму й ненависті.
Мета — не помста, а зупинення руйнування та зла з мінімальною жертвою. Дія повинна відбуватися в межах дгарни, як праведного члена суспільства і громадянина. Тобто не заради «его», а з обов’язку істини, любові, справедливості й ненасилля.
Захищати — це обов’язок витязів (воїнів, кшатріїв), але в складних ситуаціях це потрібно робити особисто й незалежно від варни й статі. Окремий випадок — Священна війна, Війна Всебога — коли Він через Першоволхва, Волхвів і святих закликає всіх незалежно від варни, ашраму, статі чи віку стати на захист Дгарни.

Ненасилля — це внутрішня якість серця, а не абсолютна заборона на силу. Коли людина захищає інших з любові, обов’язку й мудрості, вона залишається в ненасиллі, коли діє зі страху — порушує дгарну.

39. Служіння
Служіння (санскрит — сева) — це безкорислива дія, спрямована на благо інших, як форма поклоніння Богу. Воно ґрунтується на розумінні, що в кожній живій істоті присутня Джива (Вище Я), а отже, служачи іншим людям, людина служить Роду Всевишньому й Божественному в цілому.
Служіння — це Джура-Ярга (бхакті-йога), Шлях відданого служіння, що очищує серце й поєднує з Істиною. В його основі безкорисливість — служіння здійснюється не заради нагороди, а з любові й співчуття.
Служіння — це виконання Дгарни, виконання свого обов’язку заради загального блага — як прояв внутрішньої праведності.

Служіння — це шлях до звільнення. Служіння руйнує собь (его) й веде до Мокші. Це священне діяння, що поєднує людину з Абсолютом через любов, самовіддачу й турботу про інших.

40. Чистота
Чистота (санскрит — шуддхі) у Поконі — це сакральний стан тіла, ума й свідомості, необхідний для наближення до Рода Всевишнього (Істини) й реалізації Дживи (просвітлення).
Чистота — очищення від невідання (авід’ї), егоїзму й пристрастей. Завдяки їй розкривається внутрішнє світло душі. Проявляється на різних рівнях.
Чистота тіла — як зовнішній прояв шанування храму душі. Чистота ума (манас-шуддхі) — звільнення від негативних думок, бажань, заздрості. Чистота серця — щирість, доброзичливість, здатність до любові й служіння.

Чистота — це ворота до божественного досвіду, внутрішнє світло, що робить людину провідником Дгарни, і прямий шлях до Мокші — лише чиста свідомість здатна сприйняти Святород.

41. Божниця, Світлиця
Божниця — це домашній вівтар відиста (арія славного) у нього вдома. Зазвичай розміщений у східній стороні дому (південно-східній).
Домашній вівтар у традиції Славяноарійського Відизму — це священний простір, центр духовного життя родини, призначений для поклоніння Роду Всевишньому, Богам і Предкам.
Божниця — це місце, де присутні Род Всебог, Боги й Предки. Через образи божеств (мурті) або зображення Всевишнього й волхва-учителя, відданий відчуває Його особисту присутність.
На Божниці проводяться щоденні поклоніння (молитви), підношення, читається колослово, живослово (мантри), запалюються свічки й пахощі — це форма джури (любові й відданості), що очищує серце й зміцнює зв’язок із Всевишнім.
Божниця постійно нагадує, що життя призначене для служіння Всебогу, а не для чуттєвих насолод. Дім з вівтарем вважається Обителлю — місцем паломництва, священним і захищеним.
Покон несе знання про особистісну форму Всевишнього, і Божниця — це спосіб будувати живі, родинні стосунки з Ним. Домашня Божниця — це серце духовної практики, де відбувається жива зустріч душі з Родом Всебогом, Богами й Предками.

Світлиця — це світла, чиста й найтепліша кімната в традиційному слов’янському домі, зазвичай розташована на сонячному боці (часто східному або південному), з вікнами й прикрасами.
Назва походить від слова «світло», вказуючи на її головну рису — простір, наповнений світлом. Ця кімната призначена для молитви й родинних свят.

42. Шитий Божими Знаками
Божі Знаки — мова про слов’янську вишивку. Вишиті символи — це сакральні знаки, вишивані на одязі, рушниках, поясах, головних уборах і предметах побуту. Вони служать оберегами, молитвами, знаками зв’язку з Родом Всевишнім, Богами й Предками.

43. Відповідальність
Відповідальність у Поконі — це не просто обов’язок, а священний прояв Покону — Дгарни — закону Істини, Ладу й Порядку. Це внутрішнє розуміння свого місця у світі й готовність слідувати вищому обов’язку перед собою, іншими, Всебогом, Богами й Предками.
Невиконання обов’язку вважається порушенням космічної рівноваги й призводить до страждань карни (кармічних наслідків). Через усвідомлене виконання обов’язку людина очищує карму, долає егоїзм і наближається до Мокші (звільнення).

Відповідальність у Відизмі — це духовний акт згоди з Божественним порядком. Це прояв зрілості душі, служіння, любові й слідування своїй істинній природі. Жити відповідально — означає жити в Істині й для Істини.

44. Десятину і соту миру нести — див. примітку 30.

45. Попущення більше дає
Божественне Попущення (допущення, дозволення) — це те, що може бути здійснене (Божеством, людиною, духом) відповідно до його Дгарни (призначення), особистої волі та розуміння.

46. Вірність
Вірність у Поконі та Відах — це не просто відданість іншій людині чи ідеї, а глибока духовна якість, що виражає стійкість душі в Істині, Любові та Дгарні (обов’язку).
Вірність — це слідування своєму шляху (сва-дгарні), своєму вчителю (волхву), подружжю, Істині та Всебогу. Вона є основою стійкості, чесності та відданості у діях, що робить людину зрілою в Дусі.
Вища форма вірності — Джура (бхакті). У традиції Покону вірність Всебогу, Богам і Предкам — це любов, що не залежить від обставин. Така вірність очищує серце та поєднує душу зі Святородом.
Вірна людина не зраджує, не бреше, не коливається в істині. Вона стоїть у світлі, навіть коли легко піти у темряву. Це внутрішня сила душі, що не залежить від вигоди чи страху.

Вірність допомагає виконати свій обов’язок карни без втечі та слабкості, розкриваючи силу смирення та відданості. Вірність — це глибинна стійкість духу, що веде до Звільнення і поєднання з Божественним.

47. Воля
Воля у Поконі — це не просто сила бажання чи прагнення до мети, а прояв свідомої енергії Дживи (душі), спрямованої на виконання Дгарни та пізнання Істини.
Енергія Волі розглядається як одна з трьох головних божественних енергій:
– сила волі (бажання),
– сила дії,
– сила знання.
Істинна Воля походить не з «его», а з чистої душі, спрямованої до Святороду (Брахмана).
Через Волю людина долає невідання (авід’ю), пристрасті та ілюзії, іде шляхом Ярги, дисципліни, зречення від зовнішнього.
Воля — це внутрішнє прагнення до Мокші (звільнення), а не до зовнішніх цілей.
Справжня свобода у Поконі та Відах — це не «робити, що хочеш», а йти Істиною з твердою рішучістю.

Найвище виявлення Волі — це віддання себе Всебогу не зі слабкості, а з внутрішньої сили та усвідомлення.

48. Утримання
Утримання  (санскр. брахмачар’я або вьяграта) у Поконі — це не просто відмова від чуттєвих насолод, а глибока духовна дисципліна, спрямована на збереження та перетворення життєвої енергії (Живи) для пізнання Істини.
Утримання — шлях до Святороду. Це не лише статева стриманість, але й контроль над думками, словами, бажаннями та діями, щоб не розпорошувати енергію.
Утримання допомагає зберегти життєву силу, спрямувавши її на медитацію, служіння та Відання (духовне знання). Розсіювання почуттів робить розум неспокійним, а помірність дарує ясність і тишу всередині.
Утримання — це не придушення бажань, а вихід за їх межі, свідоме зречення прив’язаностей заради вищої мети, крок до внутрішньої свободи і влади над собою.

Утримання у Поконі — це свідоме спрямування енергії всередину задля самопізнання, пробудження духу та служіння Істині. Це не обмеження, а Звільнення — шлях сили, чистоти й внутрішнього світла.

49. Совість
Совість у Поконі — це голос Всебога в серці людини (антар’ямі) і вроджена якість чистої душі (Дживи), що вказує на Істину та спрямовує до життя згідно з Дгарною.
Всебог перебуває в серці кожної живої істоти як внутрішній свідок і керівник. А Совість — це прояв цього внутрішнього Божественного проводу, що м’яко підказує правильний шлях.
Совість — не набута мораль, а природна якість чистої душі, яка пам’ятає Істину, навіть якщо ум заблукав. Коли людина очищує свідомість (через яргу, тапу, джуру), Совість починає звучати чітко і безпомилково.

Совість спрямовує до виконання Дгарни — не з примусу, а з внутрішнього знання і любові до Істини. Порушення совісті — це віддалення від себе і від Бога. Життя по совісті очищує карну, зміцнює зв’язок з Вищим і веде до Мокші (звільнення).

50. Саморозвиток
Саморозвиток у Поконі — це не зовнішнє вдосконалення, а шлях внутрішнього пробудження і повернення до своєї істинної духовної природи — Дживи і Святорода.
Справжній розвиток — це не накопичення мирських знань чи навичок, а розкриття своєї вічної душі і єдності зі Святородом — Брахманом (Абсолютом).
Через яргу, тапу (аскезу), дгарну і джуру (бхакті) людина очищує ум, почуття і карну, піднімаючись до вищої свідомості.
Саморозвиток — це не зростання собі (его), а розвиток здатності служити Істині, людям і Всебогу. Головна мета — Мокша (звільнення).
Найвищий саморозвиток — це звільнення від невігластва і страждань, повернення до вічного, блаженного стану духу.

Саморозвиток у Поконі — це повернення до себе істинного, духовна еволюція душі через очищення, знання, служіння та відданість Божественному.

51. Тапа – жарогонь
Тапа (жарогонь, тапас, аскеза, стяжання духу) — стан внутрішнього жару, горіння прагненням досягти вищої божественної мети, творча сила і потенціал трансформації.

Прагнення до духовного вдосконалення і поєднання з Божественним. Добровільна аскеза і стяжання сили через самообмеження, яке згодом компенсується самореалізацією, благодаттю і щастям.

52. Благочестя
Благочестя у Поконі — це життя у згоді з Дгарною, Істиною і Ротою (Божественним порядком). Воно проявляється у чистоті думок, вчинків, шануванні Всебога, Богів і Предків, Вчителів і всіх живих істот.
Благочестя — це прояв внутрішньої чистоти та прояв гуни благості, що веде до духовного просвітлення.
Благочестива людина виконує свій обов’язок, не порушує істини, діє безкорисливо і з милосердям.
Благочестя творить благу карму (пунью), що очищує шлях душі і веде до духовного піднесення. Це одна з найважливіших сходинок до Мокші, через яку душа зміцнюється в чесноті й любові до Божественного.

Благочестя в Поконі — це духовна чистота, праведність і відданість, які поєднують людину з Істиною і підносять до вищого світла — до Святорода.

53. Радогоща
Це обрядова гостинність. Священнодійство, що виражає пошану до гостя як до прояву Всебога. Служіння гостеві — це дгарна. Господар зобов’язаний проявити повагу, чистоту, запропонувати воду, їжу, місце для відпочинку. Це акт благочестя і духовного обов’язку.

Радогоща (гостинність) у Поконі та Відах — це форма поклоніння, коли через турботу про іншого, людина служить Всебогу та утверджує Істину у своєму житті.

54. Набожність
Набожність у Поконі — це не зовнішня релігійність, а глибока внутрішня відданість (джура) Істині, Дгарні та Божественному Началу. Це сердечний зв’язок зі Всебогом, що проявляється у служінні, молитві, чистоті та любові.
Істинно набожна людина живе відповідно до Покону-Дгарни (Роти, Вселенського порядку) не зі страху чи заради нагороди, а з любові до Істини.
Набожність очищує ум і почуття, веде до внутрішнього миру і Мокші (звільнення).
У Поконі засуджується лицемірна набожність, позбавлена духу — важлива щирість, а не ритуалізм.
Набожність — це живе почуття відданості Божественному, що проявляється у чистому житті, любові, служінні та вірності Істині.