Рівні пізнання Бога

Говорячи про те, як правильно сприймати Світ, кожен із нас хоча б один раз у Житті задумався про те, що Бог один. Але чому ж багато релігій, світоглядів і Духовних шкіл?

Давайте розглянемо це докладніше. Залежно від рівня Свідомості, людина, прямуючи до Бога і релігії, по-суті, керується всього чотирма головними мотивами. Це такі мотиви:

1. страх за своє Життя та невпевненість;
2. бажання задовольнити свої потреби;
3. почуття обов’язку традиції;
4. істинна Любов до Бога.

Зазвичай, до тих хто вірить і поклоняється Богові зі страху, належать люди, які бояться посмертних страждань пекла, фізичного болю, злиднів, різноманітних страждань і смерті.

Багато хто з віруючих молиться, прагнучи того, щоб Всебог послав їм матеріальне щастя і процвітання. Часто, дотримуючись традицій свого народу, поклоніння Богові мотивоване почуттям обов’язку чи подяки за існування Світу.

Нарешті, четвертими рухає не страх, і,навіть, не надія на винагороду чи почуття обов’язку, а щира Любов до Вседержителя і природне прагнення поклоніння і пізнання Бога.

Прагнення — це внутрішній стан, у якому вся природа людини інстинктивно тягнеться до об’єкта Любові, не звертаючи уваги на жодні умовності та обмеження.

Це ті люди, в чиєму Серці спонтанно виникає Любов, і прихильність до Всебога за однієї думки про Нього, поклоніння Богу для них – це щастя і саморозвиток. 

По-справжньому поклоняються Богу лише ті, хто поклоняється і служить йому з Любові та прихильності до Нього.

Страх і бажання матеріальної винагороди – це дуже грубі та неправедні мотиви, вони корисливі та нечестиві за своєю суттю. Ми можемо і повинні звертатися за допомогою до Всевишнього та Рідних Богів, але це має бути лише наслідком наших родинних взаємин, а не головною метою світогляду.

Коли розум віруючого досить чистий, часто він відкидає страх і користь і починає поклонятися Богу, слідуючи Традиції виключно з почуття обов’язку.

Це чудовий мотив на Шляху пізнання Всевишнього, але він також недостатній. 

Почуття обов’язку, зазвичай, породжується двома міркуваннями:

1. Повага до правил Священного Писання та прагнення уникнути всього, що їм суперечить;
2. Звичка, яка виробилася у народі, певному регіоні чи сім’ї. 

Слідуючи Слов’янському Відизму (Споконвічному Православ’ю) ми повинні прагнути до Бога з Любові, усвідомлюючи, що Він – є глибинним джерелом кожної Душі.

Він є початковою суттю нашого єства. Любити і приймати Бога — це Любити і приймати себе, це розкривати свою Божественну природу і бути Божим дитям, його частиною і проявом.

Поглянувши на історію всіх країн Світу, ми дійдемо висновку, що віра в Бога – є спільною рисою всіх людей. Де б і як не жили люди, вони поклоняються Богу, тому що віра в Бога спочатку властива Душі.

При цьому, проявляється вона тільки в тій мірі, наскільки проявлена ​​Усвідомленість.

Тому, є світогляди засновані на «невігластві», на сліпій вірі та відкиданні будь-якої логіки та закономірностей. Саме тут в основі віри – страх і бажання наживи.

Існують світогляди «пристрасті» — вчення, в яких чітко простежується боротьба двох протилежних сил – Творчих та Руйнівних. Тут виникає необхідність дуже жорстко дотримуватися правил і обов’язку.

Найбільш високим та шляхетним – є світогляд «благості». Це шлях недвоїстості — справжній Відизм. Дотримуючись благості, людина розуміє єдність і цілісність Світу, вона сповнена Любові і прагне справедливості, спираючись на совість і праведний наказ Серця.

Відичне Слов’янство, Слов’янський Відизм, Слов’янська Відична Традиція, Відична Православна Віра, Відичне Православ’я, як би не називали нашу Рідну Традицію — є його яскравим проявом.

Відична Традиція вчить нас: Бог існує для того, щоб пізнати таємницю, яка міститься в ньому самому. Для цього: єдине проявляється як множинне, а множинність Душ поєднуються у єдину Душу Бога.

Наші Душі, перебуваючи в Колороді, мають можливість пізнати різні рівні Бога та спробувати себе на кожному з них. Колород (реінкарнація) є частиною процесу еволюції свідомості як однієї людини, так і Всесвіту.

Мікросвіт схожий на макросвіт. Щоразу Душа втілюється в різних тілах, щоб розвинути свою свідомість і стати повністю Просвітленою істотою. Так само відбувається і з Всесвітом.

Наш Всесвіт протягом дуже тривалого часу множиться і організовується до певного часу, щоб колись раптово зруйнуватися і відразу ж почати будуватися знову.

При цьому, Життя не пропадає, воно просто переходить із проявленої форми у непроявлену і навпаки. Наші Душі народжуються не тільки на Землі, а й на інших планетах – так відбувається розвиток свідомості та розширення Всесвіту.

Відичне Слов’янство — вчить, що всі істоти рівні за своєю суттю, але в реальному Житті вони різні через наслідки впливу карни, накопиченої в попередніх народженнях.

З неминучістю ці відмінності проявляються у ступені досконалості тіла та способу думки — світогляді. Якщо з невігластва люди вибирають сумнівні релігійні шляхи — примітивні, але дуже поширені вчення, це можна вважати наслідком карни, що відповідає їх обмеженому розумінню, заснованому на невігластві.

Як наслідок – такі люди живуть у рабстві Духу, вважаючи, що Життя є стражданням.

Людина, щоб досягти більш глибокого розвитку, повинна постійно розширювати рамки свого розуміння і прагнути до благості (неподвійності), щоб отримати більше можливостей для пізнання та засвоїти всеосяжні поняття.

Усвідомити закони, суть і будову Всесвіту – означає: стати Просвітленим, стати Вільним і Щасливим. Благість – це наша мета, наш рівень і наш Шлях.

о. Огнь-Сварг-Володимир (Куровський)