Відизм – віра Предків

Предвічний, Єдиний і Багатопроявний, Безіменний і Багатоіменний Бог наділив кожен народ особливим призначенням, тому кожен рід творить свою особливу Рідну Віру, Звичай і Культуру і пізнає через них світ.

Вона є духовною основою і втіленням його Вищого Покликання.  У той же час, будь-яка Віра, Звичай, Культура або Традиція, будується на розумінні (віданні) законів світотворення, саме це Відання, як внутрішня суть, об’єднує усі напрямки розуміння Всевишнього Бога, бо Всевишній – є втіленням та основою всього буття та його законів.

Рідна Віра існує в народі вічно і незмінно, можуть змінюватися лише її зовнішні форми — особливості та назви обрядів, тлумачення вірознавчих понять, самосвідомість її носіїв, але внутрішня суть залишається недоторканною.

Для того щоб вона була змінена, необхідні сотні тисяч років, протягом яких відбувається перетворення Духа певного народу.  Тоді весь народ завдяки своїм земним діянням піднімається або опускається на визначений Всевишнім рівень сходоверші (ієрархії) та отримує інше покликання.

Споконвіку – ми, жителі Рахма-Варти, Аратти, Скіфії, Святої Русі, а саме Арії-Слов’яни-Русини, наділені своїм Початковим Родовим Звичаєм (Традицією) – Відизмом.

Відизм, як Вище Божественне Вчення, дано нам через знання Покону Роду Всевишнього, і живе родинний зв’язок із Всебогом та Богами.

Жити відповідно до Відичного Знання, нести його всім людям як Культуру та Світогляд, це наше святе Призначення від Роду Всебога на всі часи.

Надалі, Покон – як Початкову Віду (Віду Прави), наші Предки арії рознесли по світу, це була наша Велика Сила та Таємниця, тому рахмани берегли його як найвищий скарб.

Святий Покон традиційно передавався усно, але для того, щоб було простіше навчати людей, наші предки арії, мігрувавши до Індії, почали записувати його трактування.  Так з’явилися окремі трактування Покона — Віди (Ріг, Яджур Сама, Атхарва) та Відичні Писання, які з них походять — Брахмани, Веданта, Упанішади та Араньяки тощо.

Ригвіда – ректи, говорити, вимовляти вслух, мова.  Тобто Віда (знання) – славослів’я (гімни), промови (проповіді) для вимови на Богослужіннях.

Яджурвіда – джурити (служити), джура – слуга, журитися – засмучується, говорити скорботні слова.  Тобто це Віда (знання) – жертовних слів та славословій, під час служіння-жертвування.

Самавіда – від слова саман – змішувати, загортати, “загортання в музыку”, в звучання.  Це Віда (знання) про те, як слова «загортати» у мелодії, знання про мелодії.

Атхарвавіда – відання від хвороби.  Тобто Віда (знання) – заговорів і заклинань Богів протидії хвороби.

Ось тут треба зупинитися і ще раз чітко усвідомити, що завжди є суть – Кон (Закон), Принцип, Формула, а є його трактування, опис, розуміння, те, що називається – Знанням.

Таким чином, наша Віра – це Віда, Кон-Покон, знання суті – про сутність Всевишнього Бога, Божественних Сил, Всесвіту, Душі, Товариства та законів, за якими все розвивається.

Ці знання дозволяють удосконалювати душу і тіло кожної людини, даючи їй душевну рівновагу, радість та щастя, розуміння себе та світу.  Як би потім ці знання (знання) не записувалися, трактувалися чи переказувалися – первинна суть, а не зовнішній прояв чи опис.

Будучи єдиними зі своїм Духом і Душею з Родом Всевишнім – Покон, Віди та Повіди – це основна основа наших Душ.  Відизим – Рідна Віра і душа нашого роду єдині, Всевишній і наші Рідні Боги живуть у нас, а ми в них.

Сьогодні аріїв, прийнято називати – слов’янами, тому наш Початковий Арійський Відизм, можна називати та сприймати як Слов’янський Відизм чи спрощено – Слов’янство, але у своїй суті це одне й теж.

Будучи природним у своїй основі, Слов’янський Відичний

Звичай (Слов’янський Відизм, Славлення Прави, Відичне Православ’я) розвивається по колосварзі (спіралі), включаючи часи високого розвитку та занепаду.  Подібно до того, як на Купалу (літній сонцекрес) Сонце знаходиться в найвищій точці, а на Коляду (зимовий сонцекрес) – у найнижчій.

Після нижньої точки Слов’яно-Арійська Традиція (Відичне Православ’я) разом із поглибленням самосвідомості переходить у нову, вищу якість і проявляється у ще більшій силі, знаннях та вміннях, які ми отримуємо від Роду Всевишнього, Рідних Богів.

Ідея смерті та відродження (відродження в новій, вищій якості) Бога, Природи, Людини, Звичаю є основою родової Віри-Віди всіх білих людей, незалежно від місця їхнього проживання.

Це коло вічного відродження ми можемо бачити на прикладі Сонця-Дажбога, який народжується як Божич 21-22 грудня (за Григоріанським Календарем) і «вмирає» як Сивий Яр 22 грудня (за Григоріанським Календарем).

Так само і Священний Звичай Віри-Віди прославлення Прави (Відичне Православ’я) живе вічно, символічно «вмираючи» (стаючи неявним) і народжуючись оновленим на новому рівні розвитку людства.

Ми є Діти Сонця – Онуки Дажбожі!

Початок нашого Слов’яно-Арійського Відизму, Слов’янства, Відичного Православ’я – Рідної Віри, Слов’янської Віри – як би його не називали протягом століть, було покладено на Небесах самим Родом Всевишнім, одвічним всеосяжним Богом.

Всебог дарував нам Святий Покон, джерело всякої Віди і Повіди – Сварогу і Ладі, вони благословили ним Сур’ю-Дажбога, а він свого сина першолюдину Мира-Ману, який дав його людям.

Для того, щоб Покон жив вічно в наших серцях, Род Всебог посилає до нас Рідних Богів, які втілюються через Спасів (аватарів) та Вчителів (волхвів).

Тому Віра-Віда не може бути зруйнована, перервана чи якось реформована. Віра-Віда, Священний Арійський Звичай – поняття одвічне і Божественне, пряме послання Вишнього – яке не вписується у межі тілесного світу та повсякденного розуміння. Це пряма дорога на Небеса, до найвищої досконалості, до Бога.

Людина – це сутність, яка лише йде до досконалості, тому її мислення схильне догматизуватися і закостенівати.

Протягом свого розвитку вона схильна накопичувати «зовнішні прояви» Віри-Віди, втрачаючи її внутрішню священну суть та розуміння Прави (Світу Богів, Закону Божого) – справжнього зв’язку з Всевишнім.Тому, іноді, відбувається очищення-переродження Родової Віри та духу її носіїв.  Протягом життя однієї людини подібні переходи відбуваються в обрядах Вікових та Варнових Посвят, а в житті народу – у періодичних змінах суспільної свідомості, під час яких Священна Віра-Звичай знання Прави розвивається і після цього занепадає, перероджується і знову відновлюється у своїй Вселенській  могутності.

Ці багатотисячолітні кола у Слов’янській традиції тлумачаться як – Великі Дні, які мають: Світанок, Полудень, Вечір і Ніч Сварожу.  У несприятливу пору, Ніч Богів, розуміння (знання) Прави зводиться до найменшого, але пряма священна наступність Віри-Віди ніколи не втрачається.

Завдяки ланцюгу учнівської наступності «Раеіння Свароже Вогнища Родового» та спадковій передачі з роду в рід Священного Дару Відання – Відичне Православ’я, Слов’янський Відизм, Віра-Віда Святої Русі та Покон Роду Всевишнього живе вічно, і буде жити доти, доки живе  і буде на те воля Роду Всебога.

Сьогодні ми живемо в той час, коли відкривається можливість творення Ранку Сварожого, в душах і праведних життях. Тому Слов’янство – Слов’янський (Арійський) Відизм – потрібен усім мислячим людям: комусь, як Культура Знань і Праведності, а комусь – як Світогляд (Віра-Віда).

Завдяки цьому зараз Відичне Православ’я, Відичне Слов’янство знаходиться на шляху швидкого піднесення, відновлення свого родового і загальносвітового значення.

Святий Покон у Карбі відання Покона говорить про це так: «Ви – Онуки Дажбожі, Сини Сонця, діти Велеса та Перуна, Богів Рідних нащадки. Наше відання Роду Всебога, Святого Покону та Славлення Прави принесли на землю Всевеликі Предки Святі – Боги Прави. Це з волі Рода Всевишнього зійшли із сварги Всесвіту Батько Сварог і Лада-Матінка і великою милістю своєю Землю-Макошу благословили».

Святий Покон.  Карб відання Віри Істинної:

«Якщо прийшла наша душа в рід певний, то це означає, що у втіленні найкраще ваш шлях проходить разом саме з цим родом.

Саме ця споріднена Віра тобі призначена і є тобі Істинною, а не привнесена, чужа чи насаджена.  Тому свого тримайся, а чужому вже потім, як допоміжному, навчайся.

Тисячі шляхів, які до Всебога ведуть, мають лише один напрямок, що в пізнанні Древа Роду полягає, бо пізнання те дає прозріння духовне і відання божественності світу навколишнього, яке і є Род Всевишній».

Яджурвіда:

«Агні, Вайю, Адітья, який є час (Праджапаті), прана, їжа, Брахма, Рудра, Вішну.  З усіх цих деякі медитуючи, люблять одне, інші – інше.  Будь ласка, скажіть нам, кого з них найбільше любимо, хто Він?»  Тоді він сказав їм: «Вони, воістину, початкові форми найвищого безсмертного, безтілесного Брахмана».

Яджурвіда:

«У ньому немає ні дії, ні органу дії.  Ніхто не дорівнює Йому і не вищий за Нього.  Його вища сила проявлена у численних формах. Його природі властиві дії Його сили та мудрості».

о. Огнь-Сварг-Володимир (Куровський).