Віди та Відичні джерела

Осягаючи Бога та Істину, ми отримуємо Віду — початкове, високе знання про все існуюче та неіснуюче. У зв’язку з цим, є необхідність детально розглянути: що ж ми розуміємо під термінами “Віда”, “Віди” та “Відичні Джерела”.

Сьогодні багато людей, говорячи про Віду, автоматично починають думати лише про Індію, індійських брахманів та гуру, але мало хто при цьому згадає про Святу Русь. Це відбувається внаслідок незнання історії, археології та міграційних процесів.

Наукові дані свідчать, що країною, звідки почалося розселення аріїв (предків слов’ян), була територія півночі Росії (Арктида, Борея), далі – Північне Причорномор’я та Піддніпров’я (сучасна Україна).

Археологічні розкопки підтверджують, що вже 8 тисяч років тому тут існувала найдавніша держава світу (Аратта). Саме вона було ядром всесвітньо-відомої Трипільської культури (від назви села Трипілля Київської області).

Керували Араттою Брахмани (Рахмани, Волхви), збирачі та зберігачі початкової Відичної мудрості. Верховним Богом у аріїв був Дзяус, який став на індійських землях Девом (Дивом), а на слов’янських – зберігся як Див, Перун. На той час він називався Парджанья-Індра, Огнебог-Агні, Род-Рожанич звався Рудрою.

Через 4,5 тисяч років арії двома могутніми потоками пішли на південний схід, через Кавказ і Близький Схід, на територію сучасних Ірану, Туреччини, Індії та Таджикістану, залишивши в назвах населених пунктів, місцевостей, річок, озер пам’ять про себе. Наприклад, Трипілля — в Україні, Тріполі — в Лівані, Тріпура — в Індії (пур — у перекладі з санскриту — місто).

Як відомо, навіть найменування найбільших слов’янських рік Дніпро (Данапр), Дністер, Дунай, Дон походять від арійського «дана» — «початок», «витік». 

Величезна кількість топонімів з арійським коренем в основі розкидана по всій Слов’янщині. Наприклад: безліч річок, озер, струмків Вологодської та Архангельської областей називаються так: Ганг, Шива, Індіга, Індосат, Синдюшка, Індоманка.

Підтверджуючи археологічні дані, про єдність слов’янських та арійських земель, досліджуючи Віди, та відичну філософію, багато пише видатний індійський вчений, автор книг з дослідження давнини Локаманья Бал Гангадхар Тілак у своїй книзі «Арктична батьківщина у Відах»:

Мігруючи, рятуючись від заледеніння та зміни клімату, арії дійшли до Індії, та принесли туди свою мову, світогляд, Духовні практики та вчення про будову Бога-Всесвіту. Заселивши північну частину Індії, передгір’я Гімалаїв, вони явили світові Віди та Відичну Традицію як таку. Незважаючи на відхід частини населення, багато арійських племен так і залишилися жити на інших землях. Згодом вони почали називатися слов’янами, українцями, росіянами, білорусами.

Завдяки «останцям», як називав їх академік Борис Рибаков, Відичне Знання також збереглося на Русі. Насамперед, воно збереглося в Карпатах та на Поділлі (Україна). Нажаль, у зв’язку з хрещенням Русі більшість древніх письмових джерел арійської культури предків на Русі було спалено і зруйновано. Сьогодні про Відичну Культуру Предків нам свідчать «Слово о полку Ігоревім», «Повість временних літ» Нестора, «Боянів гімн», частково «Книга Велеса», інші першоджерела та весь народний епос (легенди, міфи, сказання, казки, прислів’я). Але, все ж таки, всієї записаної спадщини недостатньо.

Тому, можна і потрібно вивчати спадок Предків, записаний в інших землях. Головне, більше тлумачити усну Традицію (і писати нові книги), яка до сьогодні залишається нашим повсякденним Життям – Життям волховських, жрецьких та знахарських родів Русі.

Словник російської мови визначає: Відати — знати — отже: знати, мати відомості, усвідомлювати, відчувати, переживати. Більше того — ще й управляти, розпоряджатися чимось. Таким чином, Віда – це Знання та безпосереднє володіння Істиною з метою управління своїм Життям.

Сьогодні Відичне знання у слов’ян існує більш як усна передача Покону Рода — Віди Прави і спирається на зв’язок «Вчитель — учень». Через Посвячення, медитаційну практику та відкриття Дару Відання, кожен відаючий може безпосередньо отримувати знання з Духовного Світу.

Відизм — єдиний і багатопроявний, наявність однієї точки зору зовсім не применшує іншу, а навпаки – збагачується та підтримується своєю протилежністю чи іншим варіантом.

Стародавні сприйняття Відичного знання Предків, також, повною мірою збереглися, оскільки були записані в Індії. Наприклад: у Риг(к) Віді (у перекладі з санскриту — «Мова знання») — порівняйте з російським словом «изрекать», українською «ректи»). Оскільки доведено, що це джерело принесене в Індію аріями, ми, сучасні Волхви Родового Вогнища, вважаємо його своєю Духовною та культурною спадщиною. Тому повною мірою посилаємося на неї і частково те, що з неї випливає.

Між слов’янськими Волхвами та індійськими Брахманами (область Гімалаїв) завжди підтримувалися тісні зв’язки, обмін досвідом та Духовним знанням. У цьому немає нічого дивного, бо навіть на генетичному рівні ми єдині з Брахманськими родами (гаплогрупа R1a1), до сьогодні ми обмінюємося Посвяченнями та взаємним визнанням.

Це наш спільний Шлях, Кров і Священна Історія — у ланцюзі учнівської наступності «Радення Сварожого Вогнища Родового», саме так заведено вважати і вірити. 

Але це матеріальна сторона питання. Давайте подивимося в корінь і саму суть Ведичного Знання.

1. Відичним Знанням ми вважаємо знання, непідвладне часу і що становить суть Всесвіту – це Істина і Божественні закони Світотворення (Кони Прави). І в матеріальному, і в Духовному світі діють єдині закони, викладені у Поконі Роду, Рігвіді, Скандинавській Едді, Авесті та інших відичних джерелах. Незалежно від світогляду та віри, всі люди та людство підкоряються єдиним законам Світотворення.

Тому Віда (Істина) не має національності, вона належить усім, хто здатний її усвідомити.

Віда — це суть Буття, тому вона осягається, минаючи «логіку ума», тобто, безпосередньо з допомогою розуму Душі (колоба, буддхи). Згадайте, як це було в науці з Менделєєвим, Ньютоном, Архімедом та іншими. Це шлях Божественного Одкровення, знання, яке може бути передано лише через посвяту Вчителем (Волхвом, Гуру) — учневі.

2. Основним відичним джерелом для ланцюга учнівської наступності «Радення Свароже» є Покон Рода Всевишнього. Всі інші джерела, записані на чужій землі — Ригвіда, Яджурведа, Самаведа, Атхарваведа, Махабхарата, Арманіяки, Упанішади, закони «Ману» та інші сказання – є додатковими, «загальноосвітніми» Писаннями. З них Ригвіда, Яджурвіда, Самавіда, Атхарвавіда і Махабхарата вважаються найбільш достовірними, як безпосередньо привнесені та записані в Індії нашими Предками.

3. У Раденні Сварожому «Відичним» вважається знання, здобуте завдяки Духовному раденню (практиці Просвітлення), шляхом Божественного Одкровення вищими Духовними авторитетами (учителями) – Волхвами.

При цьому, воно має підтверджуватись попередніми знаннями Ланцюга Наступності, загальновідичною традицією та здоровим глуздом.

Говорячи про Віду та Відичні джерела, ми повинні чітко розуміти, що Істина (Віда) — це прямий прояв Бога та Всесвіту. Вона існувала, і існуватиме вічно у вигляді законів Світотворення. Будь-які записи — це лише спроба їх потрактувати, але зрештою, кожен повинен осягнути Істину особисто. Здійснити це можна за допомогою свого Серця і Душі, а будь-яке джерело, будь-який Вчитель покликаний лише допомогти зробити це найповніше.

о. Огнь-Сварг-Володимир (Куровський)