Віра як основа світотворення

Вдумайтеся: наскільки ємне та всеосяжне слово та поняття – Віра.  Це те, що надихає нас на подвиги та великі звершення або просто пояснює нам, як будувати свій побут та взаємини.

Віра виступає спільною канвою (моральною концепцією), у межах якої проходить життя тієї чи іншої спільноти чи народу.  Вона проявлена: в ідеях, звичаях, традиціях, підходах щодо того, що і як прийнято робити чи говорити.

Насправді, немає невіруючих людей — усі люди віруючі. Просто одні вірять, що Бог є і він має ім’я, а інші вірять у себе, чи в сили природи, чи в те, що Бога немає взагалі.

Переконання як фільтри

Щоб розібратися з питанням Віри, спустимося з глобального рівня світорозуміння до побутового: ототожнимо віру з переконаннями, оскільки переконаність у чомусь і віра у щось певне, з повсякденного погляду є одним і тим же.

У цьому слід розуміти, що особливість будови свідомості людини у тому, що будь-які переконання функціонують як уявні програми сприйняття.  Це своєрідні окуляри (фільтри, слайди), якими ми сприймаємо світ.

Ці окуляри можуть бути “білими”, “рожевими”, а можуть бути “чорними”.  Тобто ви можете вірити, що все у світі позитивне, або навпаки – що довкола одні вороги.  Ось тут і прихована таємниця таємниць, оскільки переконання діють як фільтри (слайди).

Якщо ви вирішите, що навколо одні вороги та погані люди, ви дійсно притягатимете у своє життя саме таких негативних людей, і навпаки.  У сучасній квантовій фізиці існує теорія, яка називається “принцип невизначеності Гейзенберга”.

Згідно з цією теорією, спостерігач впливає на перебіг подій та їх результат (те що спостерігається).  Якщо ви спостерігаєте елементарну частинку, вважаючи, що вона має хвильову природу, частка стає хвилею і, навпаки – коли ви думаєте, що це частка — вона стає частинкою.

Більше того, при спостереженні елементарна частка виявляється в тій точці простору, в якій ви очікуєте її знайти (тобто ви туди її несвідомо переміщуєте!).  Таким чином, ми самі творимо навколишній світ якщо не повністю, то частково; так будівельник будує будинок і від нього залежить – яким бути цьому будинку.

Відання Ра

Віра — це дослівно: Відання (знання) Ра, тобто відання світіння.  Про яке світіння йдеться і навіщо його треба відати?

Відповідно до відичної традиції, душа, яка перебуває у світі Яви, може перебувати у трьох головних станах: світінні (благості, саттві), пристрасті (дії, раджас) та невігластві (незнанні, інертності, тамас).

Найвищим станом душі вважається саме світіння — світіння, як праведне творення та матеріалізація буття.  Слов’янське відичне вчення “Родосвіт” вчить нас, що душа постійно випромінює із себе світіння божественної енергії життя — Живу.

Жива, проходячи через слайди душі (фільтри свідомості), формує навколо нас нашу особисту реальність (коло впливу та творення), де все відбувається відповідно до наших глибинних переконань.

Якщо ми вирішили, що ми раби, і Бог не любить нас — ми справді перебуваємо в рабстві обставин, і світ “тисне” на нас.

Якщо ми з болем у серці до глибини душі вирішили, що Бога немає, і нам ніхто не допоможе – особисто для нас Бога немає, і він справді нам не допоможе.  Ще страшніше, коли подібних переконань дотримуються мільйони людей.

Тоді вони справді перебувають у світі жорстокості, болю та страждання, не знаючи, що вони самі створили цей світ “темним” світінням своїх душ.  Якщо ж наша Віра буде позитивною, то й світ, який ми спільно створюємо, буде позитивним.

Саме такою Світлою і Праведною, Доброю та Всепрощаючою є віра та світогляд наших предків — Рідна Віра (Відизм, Арійство, Слов’янство).  Відичні слов’яни вірять: все, що робиться, на краще, Род Всебог і Рідні Боги обов’язково допоможуть, навчать і підтримають. Саме так, насправді, й відбувається.

Сила переконань

Коли ми віримо в те, що світ добрий і позитивний, саме таким він для нас і стає, і навпаки.

Віра (переконання) забезпечує те, що ви визначаєте важливим (для себе).  Переконання говорять вам: на що слід звертати увагу, що можна ігнорувати.  Ваші звичні поведінкові стереотипи цілком і повністю визначають: що ви можете робити (що морально, добре), а що ні — у сьогоденні та в майбутньому (але, знову ж таки — лише з вашої власної точки зору).

Таким чином, ваші переконання визначають вашу реакцію, причому будь-якої миті часу.  Ці переконання лише частково були сформульовані вами, а здебільшого – вони були “передані” вам у спадок, тобто, неусвідомлено сприйняті вами та визнані за “свої”.

Це враження відбулося, коли ви з дитинства бачили, чули і відчували поведінку батька та матері, рідних та значущих для вас людей.  При цьому слід розуміти, що люди, які були для вас зразками, не завжди вірно ставилися один до одного і справді праведно діяли.

Крім цього, ваші переконання складалися також із прочитаних книг, побачених кінофільмів, впливу школи, вулиці, національних особливостей.  Ось тут необхідно зупинитися і знову з побутового рівня піднятися на глобальний.

Справа в тому, що у кожного народу свої звичаї та традиції (вірування), які не змінюються тисячоліттями, тому те, що для одного звично і само собою зрозуміло, для іншого народу — невластива поведінка, якій треба навчати, і, навіть, “високоморальне” досягнення.

Як приклад, можна взяти Біблію: “Не вбивати, не брехати, не красти, не бажати чужого” і т.д.  По суті, Ісус Христос (після свого навчання в Індії) намагався навчити тієї відичної мудрості, яка була відома в слов’яно-арійському світі за п’ять тисяч років до його народження.

Те, що Віди, записані в Індії, набагато давніші за Біблію, у науковому світі знають абсолютно всі, тоді як “істинні християни” це оспорюють.  А чому?  Знову ж таки, тому, що переконання заповнюють розриви у знаннях — коли ми не знаємо, що є істинним, нам потрібні переконання для заповнення цих розривів.

Ми утворюємо зв’язки (іноді помилкові), які допомагають зробити наші переживання цілісними.  Як наслідок, часто ми спираємося на “пісочні замки”, страждаємо і навіть помираємо за те, що, за визначенням – не наше (не рідне) і по суті – не істинне.

Віра, якою б вона не була, надає сенс нашого життя, допомагає сформувати цілі і знати: що потрібно робити і як поводитися, тому дуже часто все інше (або просто незрозуміле), навіть істинне і праведне, оголошується помилковим, злим і непотрібним.

Віра не завжди відповідає істині

Людині важко розлучитися зі своїми віруваннями, навіть розуміючи, що її переконання помилкові, оскільки це означає необхідність змінювати сенс життя, свої цілі та завдання.  Як наслідок, для особистої вигоди, все “інше”, часто оголошується поганим.

То яка ж Віра істинна і де істина у Вірі?

Спробуємо відповісти на це питання, спираючись на Слов’янську Відичну Традицію.

Правила пошуку істини. Відична Традиція рекомендує сприймати (шукати) Істину будь-якого вчення через п’ять основних правил.

1. Чи відповідає вчення Природі?

Будь-яка віра (світогляд) чи вчення має ґрунтуватися на законах Природи та їм повністю відповідати.  Справді, мікромодель повинна відповідати макромоделям, тому коли ми осягаємо закони природи (відаємо), ми осягаємо Божі закони.  Наприклад:  кольори чар (чакр) кольорам веселки, духовний календар певним астрономічним датам тощо.

2. Чи відповідає вчення Святим Писанням?

Будь-яка віра, так чи інакше, повинна ґрунтуватися на знаннях, отриманих згори, від Бога (Божественне Одкровення), і описаних у Писаннях.  Крім цього, у цих писаннях передано досвід використання цих знань.  Відповідно до Рідної Віри (Слов’янство, Відизм), ми знаємо, що духовний світ неоднорідний і має свою ієрархію.

Душі, що знаходяться на Землі, перебувають у своєрідній “школі життя”, кожна з них має різний рівень розвитку, тому з ними говорять різні Божественні Сили.  Як наслідок – одні знання можна отримати від Духів, інші — від Земних Богів, вищі — від Вищих Богів і найвищі — від Всевишнього.

Тому на Землі є різні віри та вчення.  Одні несуть людям здоров’я, щастя та радість, а інші – біль та страждання. У Слов’янському Відизмі основним писанням виступає Покон Роду Всевишнього.

3. Подивіться: як живе свята людина (майстер), спираючись на цю традицію.

Йдеться про те, що майстер (духовний авторитет) будь-якої традиції має жити саме так, як сам учить, тобто його слово не повинно розходитись із справою.  Подивившись на Учителя (волхва, гуру) уявіть, що всі на землі так житимуть.

Наслідуючи його вчення і приклад, чи будуть люди при цьому щасливі?  Чи все буде благістно, праведно та гармонійно?  Крім цього, віра має бути рідною, етнічно відповідною — понятійно та сутнісно.

Для нас головною та сутнісною традицією та прикладом для слідування є знання, передані слов’янськими волхвами (вчителями) — у ланцюзі учнівської наступності “Радення Свароже Вогнища Родового”, а їхнє життя є для нас живим прикладом.

4. Вчення (віра, світогляд) має приносити людині благо з перших кроків слідування їй.

Початкова Відична традиція вчить: якщо людина виконує своє призначення, вона може бути щасливою, де б вона не була (на небі чи на землі), тобто: не колись потім у “Раю”, а “тут і зараз”.  При цьому треба розуміти, що для одного народу добре, для іншого — “смерть”.

Світ єдиний і багатопроявний, у кожного своя картина світу, своє особливе сприйняття, не схоже на інші, і це абсолютно нормально.  Тому, ніколи не потрібно нічого і нікому протиставляти чи нав’язувати, у кожного свій шлях.  За допомогою практики Родосвіта і, безпосередньо, Жива-Ярги ми отримуємо здоров’я та духовну силу творити світ та розвивати свою душу.

5. Навіть справжнє вчення може стати хибним, якщо практикувати його без потрібної старанності або занадто завзято.  Недоробляючи, ставлячись до духовної практики “абияк”, ми не можемо отримати необхідного результату.  Якщо ми, посадивши насіння квітки в горщик, не дамо йому жодної краплі вологи (необхідної для зростання), ми не отримаємо гарних бутонів.  Але й надміру заливаючи землю, ми можемо привести його до загнивання.

Щоб знайти міру і пропорційність — потрібен Вчитель (волхв), той, хто, володіючи досвідом, підкаже: як насправді слід чинити.  

Використовуючи ці п’ять правил і розуміючи суть переконання, ви можете легко оцінити гармонійність тієї чи іншої істини, віри чи світогляду.

о. Огнь-Сварг-Володимир (Куровський).