ВИПРОБУВАННЯ ВІДАЮЧИХ НА ДУХОВНОМУ ШЛЯХУ

У традиції Слов’янського Відичного Православ’я (Слов’янського Відизму), як і в будь-якій відичній традиції, що веде до Просвітлення – внутрішня робота є найголовнішою та найвизначальнішою.

Це означає, що кожен духовний учень, який став на шлях саморозвитку, має досягти глибинної внутрішньої трансформації, подібно до того, як би свинець став золотом.

Зміни мають бути саме сутнісними, а не формальними, набагато глибшими, ніж здатність грати нову «роль» для соціуму. Тому кожен яр, радар, постійно практикує і самопоглиблюється, принагідно проходячи свої життєві уроки та випробування.

Насамперед це стосується тих, хто добровільно та усвідомлено став на шлях Духовного Служіння і прийняв рішення стати Відаючим (браманом). Із закінченням навчання у духовному навчальному закладі (семінарії), ця внутрішня робота не закінчується, а скоріше навпаки – лише починається.

Отримавши знання, способи та «інструменти» для внутрішньої роботи – кожному учневі, який отримав Посвяту Відаючого, потрібно по-справжньому стати Відаючим у реальності. Не рахуватися, не відігравати роль, а бути.

Це означає – продовжувати зростати, через взаємодію зі своїм Волхвом-Вчителем, з іншими учнями, через взаємодію з соціумом, а головне – з більш обізнаними Відаючими.

Тому, після проходження навчання у Слов’янській Відичній Духовній Академії «Прав», лише найкращі зі студентів мають право на здобуття духовного чину в Родовому Вогнищі Відичного Православ’я та Ланцюгу наступності (парампарі) Радення Сварожого Родового Вогнища.

Прийняти Служіння Рахманством, утвердитися в Духовному Чині – це відповідальний крок, який зміцнює зв’язок людини з його Волхвом-Вчителем і через нього – з усім духовним родом, Ланцюгом Наступності, Деревом Прихистку Радення Сварожого.

Це означає, що він поєднується з усіма Першоволхвами, Спасами, Богами Опікунами та самим Родом Всевишнім, Духовними Майстрами та святими душами, які досягли звільнення в минулому та тими, хто буде в майбутньому.

Після проходження обряду-посвяти Кудесника Родового Вогнища (це перший рівень посвяти Відаючих) – учень стає руками свого Волхва-Вчителя, дає клятву вірності та відданості Вчителю, Ланцюгу Наступності, Верховному Волхву та Першолохву, Святим Предкам, Рідним Богам і самому Роду Всевишньому.

Цей Обряд-Посвята дає право діяти від імені свого Волхва-Вчителя, нести людям божественну мудрість Святого Покону, знання та вчення Відичного Православ’я. Завдяки цьому – учень отримує можливість реалізувати своє вище Призначення (Дгарну) як Відаючий. Це велике благословення і честь бути руками і серцем Всевишнього на Землі.

Через прийняття обітниці Служіння Рахманством, людина бере на себе зобов’язання досягти Ясни (Просвітлення) у цьому житті, і входить у святе життя – стає Духовним Провідником, провідником Божественного Животворного Духу.

Завдяки постійній роботі над собою, поглиблення в розуміння Всебога у собі, розкриттю 16-ти Зерен Правди – така людина може виступати Наставником для людей, які живуть мирським життям.

Це шлях, що вимагає титанічних зусиль у роботі над собою та великих внутрішніх змін. Це шлях безумовної любові та прийняття світу, постійного утримання Кону та недвоїсності поглядів.

На цьому Шляху має бути подолана хибна Собь (его) і блукання розуму. А отже мають бути зжиті кривди: гординя, зарозумілість, лицемірство, агресія, хіть, жадібність, підлість та інші низькі якості людської природи.

Подолання его – це не пригнічення, а проживання та відпускання будь-яких негативних та обмежуючих почуттів, емоцій, реакцій – за допомогою спеціальних практик Жива-Ярги (слов’янської йоги).

Доброта, чистота, праведність, психічна стійкість і відсутність «тіньових» непрожитих почуттів та емоцій – це головний фактор, який визначає досконалість Відаючого та його внутрішніх якостей.

Якщо внутрішня робота з якихось причин відсутня, то у складній життєвій ситуації всі пригнічені, не прожиті емоції виливаються з людини – агресією, жорстокістю, критикою, токсичністю та іншими недосконалостями.

Ця лавина енергії що розпалася, у вигляді негативу, зазвичай виливається з кожної людини, яка не займається внутрішньою роботою. Тому кожен Відаючий має бути прикладом пропрацьованості та чистоти для оточуючих. Чим вищий його чин – тим більше має бути виявлена його праведність.

На жаль, буває так, що Відаючі починають нехтувати практикою Жива-Ярги, йдуть лише у «зовнішнє» слідування Традиції. Творять «обряди заради обрядів», займаються моралізаторством і пихатими повчаннями, забувши про внутрішню чистоту та глибинну практику.

Так вони можуть стати джерелом негативу для оточуючих. Без внутрішньої роботи вони знову «падають» до мирського рівня свідомості, двоїстості та обмеженості мислення.

У такому разі «нечистий» Відаючий, найбільше не приймає людину, яка найкраще могла б їй допомогти – свого Волхва-Вчителя. Того, хто споконвіку допомагав людині долати її обмеження, хто «народив» і навчав її як Відаючого, допоміг піднестися до чистого та святого життя.

Спілкуючись із людьми, виступаючи їм духовним авторитетом, на Відаючого будь-якої громади лягають як його особисті задачі (карна), а й духовні пропрацьовки оточуючих його людей. Чим більше у нього непрожитих ліній напруги, захопленості, хибної «ясності та духовної сили», тим більше негативу, болю, страждань, фальшу та натягнутості він несе.

Такий Відаючий, накопичивши велику кількість розпадів енергії в аурі, швидко занурюється в різного роду кліше та затьмареність розуму. І через «ніч душі» чи «болото свідомості» він тоне у проявах власних обмежень. Тоді такий горе-відаючий починає рубати гілку, на якій сидить – зв’язок з Вчителем, саме те, що могло б його врятувати.

Потрібно усвідомлювати, що бути Відаючим (браманом) означає нести відповідальність за свої слова та дії, спрямовувати людей до Всебога, бути духовною опорою, особливо у важкі часи.

Так може вчинити тільки по-справжньому практикуючий, чистий Відаючий, той, хто істинно бачить і чує Духовний Світ, має широту мислення та усвідомлення, а не відіграє роль «Наставника», догоджаючи своєму Его.

Настанови Відаючого можуть бути доленосними для людей, які йому довіряють, тому якщо він вибрав хибний шлях, то і всі, хто йде за ним, підуть його хибними слідами і будуть обплутані кайданами страждань. Так він множить свою карну і переповнюється карною людей, які йому довірились.

Розуміючи всі ці тонкощі та неминучості випробувань на Духовному Шляху – ми постійно підтримуємо та допомагаємо своїм учням, віжаючим, вогнищанам, радарям та всім мирянам.

Здобуття духовного чину в ланцюзі учнівської наступності Радення Свароже Родового Вогнища передбачає постійне навчання, підвищення рівня та якісне проходження випробувань протягом усього життя Відаючого.

Бути Відаючим – це великий дар від Рода Всебога, Рідних Богів та Святих Предків, і водночас це велике випробування, яке, на жаль, проходять не всі.

Не маючи внутрішньої цілісності – такі люди втрачають не лише авторитет, мудрість та широту усвідомлення, а й здоров’я.

У важкі часи (епідемій, революцій, війн) дуже складно зберігати духовну чистоту та святість. Такі часи зривають «маски», ламають «ролі» – яскраво виявляють внутрішню суть. Якщо людина була праведною, доброю і світлою — вона така і залишається, якщо цього в неї не було, то назовні проступає все те «темне», що було «заховано».

Залишатися чистими і відданими у скрутні часи здатні лише справжні майстри, світочі Духу. За відсутності реальної внутрішньої роботи над собою, під впливом страху виживання – тваринна природа захльостує.

Тому, Відаючі, які навіть мають високий рівень посвят, можуть падати в двоїстість. Впадати в стан розпачу, затьмареної свідомості, починають звинувачувати всіх і все, щось вигадувати та виправдовуватися.

Це схоже на те, як маленька дитина, яка ще не може впоратися зі своїми емоціями, тому у неї всі довкола «винні». Під впливом страху, йому здається, що саме батьки (Вчитель, старші Відаючі) винні у всіх його особистих та загальнолюдських невдачах.

Проходячи випробування на Духовному Шляху, часто учні роблять ту саму помилку – вони малюють у своїй голові образ «ідеального духовного вчителя», «надлюдини», «святого всіх святих». Приписуючи йому свої дитячі нереалізовані прагнення.

А потім, починають вірити, любити свій вигаданий образ майстра. На цьому етапі вони завжди «співають дифірамби» і всіляко обожнюють Вчителя. Такі люди уявляють ідеальну картинку, як вони хотіли б, щоб цей «образ» до них ставився, поводився, вчив чи проявлявся і т.д.

Тут важливо усвідомити, що цей вигаданий персонаж немає ніякого відношення до реального життя і безпосередньо до Духовного Вчителя, і, звичайно, він цим вигаданим персонажем не є і ніколи не буде.

Вчитель навчає і діє так, як потрібно, виходячи з вищих інтересів, так як велить йому Всебог і Традиція. Завдяки цьому він завжди бачить істину і вказує на слабкі місця учня, а це боляче. Тому кожному ведисту потрібно вміти проживати свій біль, страждання, відпускати хибні переконання розуму, і все, що з ними пов’язане.

Якщо учень реально не практикує, на цьому етапі він потоне у болоті власної гордині та болю. Такий горе-учень навіть не намагається по-справжньому взнати свого Вчителя, зрозуміти його, співналаштуватися з ним.

Усвідомити, що тільки долаючи обмеження власного розуму, він зможе піднятися вище, а Вчитель витоково чистий, і щоб він не робив, він просто допомагає подолати розумові обмеження свого підопічного.

Якщо немає істинного прийняття Вчителя, учень бачить лише себе та свої прагнення. Він впритул не бачить реальну людину, яка стоїть перед ним. Занурений у свій «вигаданий образ» він очікує, що цей образ почне діяти і бути таким, як він собі уявляє. Вчіть мене так, як я хочу…

Це схоже на божевілля, але насправді люди часто так чинять. Це звичайна модель поведінки людини, яка пристрасно бажає створити з кимось стосунки.

При чому будь-які стосунки, зокрема й сімейні. Люди так сильно хочуть кохання, що закохуються не в людину, а у свій вигаданий образ. Потім вони роками чекають, що їхній партнер зміниться. А він не зміниться ніколи, бо людям не властиво змінюватись, якщо вони самі того не бажають.

Внутрішні зміни — це колосальна людська праця, яка не кожному під силу. Коли партнер, Вчитель чи ще хтось із ким людина вчиняє подібним чином – не відповідає очікуванням, його починають жорстко ненавидіти.

Стосунки – складна тема. Особливо стосунки з тими, хто допомагає тобі реально зростати.

Без безумовної любові, служіння, прийняття та прощення неможливо бути Відаючим, духовним учнем, неможливо бути люблячим батьком, дитиною, чоловіком. Неможливо створювати та підтримувати відносини.

Любіть одне одного, підтримуйте, особливо у складних ситуаціях. Хай важкі часи допомагають вам світити яскравіше, бути сильнішими і мудрішими, бути ближчими до Бога, тоді внутрішнє світло подолає будь-які перешкоди на Духовному Шляху.

З вірою в серці, м. Ясна-Лада-Ладомира (Куровська).

Запрошуємо Вас на навчання:

Слов’янська Відична Духовна Академія «Прав»

Запрошуємо на навчання в Слов’янську Відичну Духовну Академію “Прав”. 4 роки онлайн навчання за спеціальностями: відичний психолог, духовний цілитель, викладач Живи та Жива-Ярги… Читати далі